із завідувача заповідником (призначено Т. Мовчанівського) та прибиральника двору, разом з тим обсяг запланованої роботи був великим. Робота в заповіднику почалась з точного обліку та складання описів експонатів, їх консервації та підготовки для подальшого експонування. Шляхом кількох судових справ та адміністративних заходів до заповідника було повернуто цінні речі (меблі, книги), що раніш були вивезені з кляштору різними установами. Фонд заповідника на час створення налічував 1260 описів - це близько 5000 окремих експонатів, та лише незначна їх частина знаходилась в експозиції." Експозиційну роботу було розпочато з влаштування тимчасових, а згодом і постійної антирелігійної виставки, що з часом мала перерости в антирелігійний музей старого кляштору та католицизму. Справі організації нового музею Т.Мовчанівський надавав великого значення. В діловому листуванні з відповідними державними установами ним наголошувалось, що новий музейний заклад є єдиним такого профілю в СРСР, і пропонувалось надати йому статус Всесоюзного і влаштувати на терені монастиря великий антирелігійний музей “Червоний Ватикан”. Також пропонувалось для збільшення музейного фонду передати до Бердичева з інших радянських музеїв експонати, що стосувалися католицизму та відшукати і повернути майно кляштора, яке було вивезено у xix ст. до Москви, Петербурга та Києва. У 1870-х р.р. частину бібліотеки кляштора було передано до Київського університету, де вона використовувалась для написання “Летописи древних актов”. Окремі речі також було передано до Волинського музею. Треба сказати, що запропоновані заходи, направлені на створення в Бердичеві грандіозного антирелігійного музею, не у всьому знаходили підтримку центральних державних установ.
Силами бердичівських музейних працівників музей старого кляштора та католицизму було розміщено в п'яти кімнатах та двох коридорах корпуса монастирських келій. До музейної експозиції було включено так звану “Тишкевичеву” захристію зі стінописами на легендарно-історичні теми з життя монастиря та вхід до його підземелля. Експозиційний матеріал було розгорнуто за схемою Мовчанівського, яка була розглянута науковими установами Києва, зокрема науковцями “Музейного містечка” в Лаврі. Як вже зазначалось, основна робота заповідника була направлена на антирелігійну діяльність. Головною метою вважалось повністю припинити релігійне життя на терені кляштора - закрити діючий Маріінський костьол та передати його заповідникові. Приміщення дольного костьолу з 1929 року використовувалось заповідником для кінолекторію, де демонструвались антирелігійні наукові та дитячі фільми. У 1928/29 р.р. заповідник відвідало до 25 тис. жителів Бердичева та навколишніх сіл.
На початку 30-х років антирелігійна пропаганда заповідника та музею посилюється. Під час релігійних свят влаштовуються великі антирелігійні виставки. Так, за 20 днів роботи (З.І\/-23.ІУ.31 р.) однієї з таких виставок було проведено 115 екскурсій, з них українською мовою 48 екскурсій (1331 відвідувач), єврейською - 55 екскурсій (1521 відвідувач), польською - 7 екскурсій (222 відвідувача), російською - 5 екскурсій (121 відвідувач).20
Крім цього, до багатоьх установ направляються звернення з вимогою закрити костьол. Такі заходи привели до поставленої мети - 1931 року Маріінський костьол було закрито і передано до заповідника як екскурсійний об'єкт. Збільшення музейної площі ще більше вимагало коштів на ремонт будівель. Але ремонтні роботи на фінансувались і вони час від часу проводились зусиллями музейних працівників, яким складний ремонт був не під силу і, як зазначено в документах НКО, “...без деякого капітального ремонту, катастрофа заповідника неминуча.”2' Непоправної шкоди будівлям було завдано ураганом, що пронісся над Бердичевом 18 квітня 1928 року. З музейного флігеля було зірвано весь дах, полагодити його вчасно не вдалося; влітку почалися дощі і загроза загибелі багатьох експонатів стал очевидною. Для полагодження даху, що майже весь завалився, організовується “недільник” серед музейного активу. З огляду на критичну ситуацію, що склалася з ремонтом, заповідник звернувся до уряду УСРР про надання одноразової дотації на ремонт. Але з цієї ситуації вийшли іншим шляхом: окремі будівлі заповідника було здано в оренду бердичівським підприємцям-непманам тільки на умовах проведення ними ремонту. Це якоюсь мірою покращило ситуацію.
Наприкінці 20-х років в ДІПРОМІСТІ (Державний інститут проектування міст) було розроблено нове планування Бердичева, що суттєво змінювало вигляд міста і загрожувало знищенням багатьом пам'яткам. Так, на місці стародавнього єврейського цвинтаря мали розбити парк. Музеєм піднімається питання про оголошення старої частини єврейського кладовища заповідником місцевого значення. Відповідну постанову президії було прийнято в 1929 році. Також під державну охорону було взято ряд архітектурних пам'яток Бердичева, Крім цього, на терені округи було оголошено заповідниками будинок синагоги кравців у Погребищах (мав республіканський статус) та археологічні пам'ягки Х-ХІІ ст. в селах Ягнятині та Карабчиєві Ружинського району.22
Хоча формальні рішення щодо охорони пам'яток було прийнято, але на практиці в багатьох випадках пам'яткоохоронні документи ігнорувались різними установами: “...За останні часи в справі охорони пам'яток культури на Бердичівщині трапились загрозливі випадки порушення існуючого охорончого законодавства. Так, місцевою райспілкою, на підставі загального по місту розпорядження Міськради, розібрано й вивезено металеві огоади, хрести з б. Кармелітанського цвинтаря, що входить до складу Заповідника. Вчинено це райспілкою без жодного відому та погодження з боку Заповідника чи Музею. За орієнтовними підрахунками вивезено Райспілкою з цвинтаря до 600 пудів металу.”23 Значних збитків завдало колекціям багатьох музеїв вилучення кольорових металів з іх фондів для потреб індустріалізації радянської країни. З цією метою 24. vi, ЗО р. було засновано центральну комісію при НКО в складі представника рудметалторгу Хирова й т.в.о. вченого секретаря Комітета охорони пам'яток культури Колтунова. В містах, де були музеї, було утворено відповідні комісії під головуванням директорів музеїв і представників