Значний обсяг музейної роботи було б неможливо виконати без численних помічників музею й заповідника - фундаторів, кореспондентів-дослідників на селі, гуртків краєзнавства та охорони пам'яток старовини, Товариства друзів історичного музею (створено 1932 року). Методична допомога бердичівським музейним закладам надавалась музеями Києва та Житомира. За п'ять років з дня свого заснування музей виріс з “однокімнатного” у значний музейний комплекс, де під експозицію було вже відведено 18 кімнат, 4 кімнати займали лабораторії, фонди розташовувались у 3-х кімнатах. Музей католицизму розташовувався у 9 кімнатах, та ще 3 кімнати було відведено під фонди. Новостворений музей революції було розміщено у 5-ти великих кімнатах та 2-х коридорах. Під музейну канцелярію було відведено 2 кімнати. Взагалі, всі музейні заклади займали 42 кімнати.*"

На цей час значні колекції мав відділ археології, що нараховував 2600 опрацьованих експонатів та етнографічний відділ - 700-812 експонатів.41 Художня галерея складалася з 405-415 творів мистецтва, серед яких були живописні полотна старих європейських майстрів.42 Видатні музейні експонати рахувалися окремо. З цієї категорії предметів музей мав 25 картин, ЗО тканин, срібних речей, стародруків, рукописів, фотографій, документів - 200 штук. Прикрас з археологічних розкопок - 600 предметів, та 75 оригінальних археологічних експонатів.43 У заповіднику до видатних експонатів було віднесено 120 тканин, 20 килимів та мережив, ікон написаних та витканих - 12, рукописів, документів та фотографій - 45.44 Музей революції мав унікальні картини, книги, документи, фотографії у кількості 200 штук.45 Можливо, на випадок евакуації чи іншого перевезення, музейні експонати обчислювались і вагою. На початок березня 1931 р. в музеї були експонати “...видатного наукового чи мистецького значення загальною вагою біля 25 пудів, для речей першорядного значення. Речей другорядного музейного значення загальною вагою біля 100 пудів.

Решта речей в музеї третьорядного значення, що видатний наукової вартости не мають (наближена вага речей третього розряду біля 700 пудів),”" За п'ять років з музейними експонатами мали змогу ознайомитись близько 50.000 відвідувачів.

За п'ять років існування музей досяг певних успіхів, але ряд обставин (а першу чергу обмаль працівників) привели його, як вважав Мовчанівський, до кризового стану. 14.11.30 р. Мовчанівський звертається до музейного комітету та окрінспектури наросвіти з проханням звільнити його від обонязків директора і залишити на посаді керівника наукової частини. Новим директором запропоновано призначити “авторитетного партійного товариша.”47 Незабаром такі кадрові зміни відбулися. З 20.111.30 р. директором музею та заповідника за направленням округового партійного комітету було призначено В. Височанського - викладача суспільствознавства в чуднівській школі.48

Одним з найбільших музейних віддлів був єврейський, який засновано 1928 р. 3. Кельманом. За короткий час було зібрано 1205 експонатів та влаштовано експозицію для відвідувачів, Інтенсивно проводились наукові дослідження: вивчався економічний стан єврейських ремісників на Бердичівщині, єврейське мистецтво, архітектура Бердичева та проводились наукові дослідження в галузі мовознавства. Постійні наукові контакти підтримувались з Одеським державним єврейським музеєм, Інститутом вивчення єврейської культури в Києві та з іншими науковими установами.

Особливо плідні наукові дослідження розгорнулись у природознавчому відділі, який очолювала В. Ігнатьєва. Випускниця Волинського інституту народної освіти, вона деякий час працювала на курсах агробіологів при Києвській біостанції, згодом була рекомендована до аспірантури. Науковцями природознавчого відділу у 1932 році було виявлено значні поклади охри та каоліну в околицях с. Слободища на Бердичівщині. З практичною метою було запропоновано використовувати місцевий матеріал лакофарбовій фабриці в Бердичеві та іншому підприємству в Славуті, до яких сировина надходила з Кривого Рогу. Для остаточного вирішення цього питання в травні 1933 року В. Ігнатьєва разом з директором лакофарбової фабрики консультуються в Житомирі у старшого геолога розвщкової бази професора Бельського, який відзначив високу якість сировини і запропонував уточнити її запаси та хімічний склад.49 1933 р. з ініціативи В. Ігнатьєвої було закладено дослідні ділянки каучуконосних рослин, щоб виявити придатність Бердичівського району для промислового засіву цими рослинами. У своїх дослідах Ігнатьєва підтримувала наукові зв'язки з Науково-дослідним інститутом каучука та каучукодайних рослин." Але незабаром через матеріальну скруту дослідниця залишила роботу в музеї і повернулася у село до своїх батьків.

1931 року мережа бердичівських музейних закладів збільшилась за рахунок заснування відділом наросвіти політехнічного музею, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) про початкову та середню школу. Цей музейний заклад мав сприяти вивченню учнями основних галузів виробництва та організації праці в соціалістичній промисловості та в господарстві. Музей відкрито для відвідувачів з 20 серпня 1932 року.5' Розташовувався він на терені заповідника.

Окремою темою може висвітлюватись виставочна діяльність музейних закладів, яка не обмежувалась влаштуванням тільки антирелігійних виставок. Тут лише зазначимо, що влаштування та участь у різноманітних виставках було однією з постійних ланок музейної роботи. Виставки влаштовувалися як безпосередньо силами музею, так і приймалися “чужі” виставки, або ж надавалися окремі експонати для виставок в інших містах. У травні 1927 року музеєм демонструвалися матеріали археологічних розкопок 1926р. на Бердичівщині на Всеукраїнській археологічній виставці у Києві.52 Влітку 1929р. в Бердичеві було влаштовано пересувну художню виставку АРМУ (Асоціації Революційного Мистецтва України). Для поповнення музейної збірки було відібрано графічні твори художників В.Касіяна, І.Падалки, В.Стеценка та ін.53 Ряд творів українського іконопису Хvii-Хviii ст. було надано Всеукраїнському Товариству культурних зв'язків із закордоном, якому було доручено репрезентувати українське мистецтво на виставках у Німеччині."

Заповідником було заплановано влаштувати весною 1930 р. виставку західноєвропейської художньої тканини й шитва.

З кінця 20-х років в радянській історичній науці запанували вульгарно-соціологічні теорії,