"1. Вважає за правдиве подавання всього матеріяла з історичним[и] формаціями, подаючи всюду червоною ниткою клясову боротьбу, як основний чинник історичного процесу.

2. Давно пора все ліквідувати, всілякі археологічні, етнографічні і т.п. відділи.”55

Безперечно, такий підхід до музейної справи негативно вплинув на діяльність музею та загальмував його розвиток. Політична атмосфера, що склалася в той час, з тотальним пошуком “шкідників” та “ворогів народу не могла не зачепити і музейних закладів, 19.xi.31 р. на сторінках “Комсомольской правды” за підписом Бородіна було опубліковано статтю “Антирелигиозный заповедник, или Гнездо реакции”, де автор переконував читачів саме у другому. З приводу цього у Бердичеві протягом чотирьох днів працювала комісія ЦК КП(б)У, яка прийшла до висновку, що газетна публікація “від початку й до кінця є факт безвідповідального наклепу, а по суті шкідницького авторства.”* Крім того, в документах зазначалося, що місцеві установи та організації не приділяють потрібної уваги музею, не проводиться вкрай необхідний ремонт музейних помешкань, в яких зовсім відсутнє опалення. Незважаючи на висновки комісії, певних позитивних зрушень у відношенні до музею не відбулося.

На початку 1933р. Мовчанівський звільняється з роботи в музеї та заповідника і від'ізжає на лікування до Києва. До Бердичева він більше не повернувся. Отже, після того, як Мовчанівський залишив музей та заповідник, закінчився важливий період в розбудові та становленні музейних закладів в м. Бердичеві, в яких він працював з 1925 р. по 27 лютого 1933 р. (в 1925-30 р.р. - директором та вченим охоронцем, а до часу звільнення - керівником науковою частиною музею та вченим охоронцем заповідника). Основними підставами до звільнення були великі фізичні та моральні навантаження. За емоційно написаними Мовчанівським рядками, вбачається вкрай втомлена, нервово виснажена людина: “...Попередня крайня перевантаженість й виснаженість роботою, а особливо виключно важкі моральні умови роботи за останнє півріччя, остільки зруйнували стан мойого здоров'я, що відчуваю себе фізично й морально майже інвалідом.,,”57 Нестача штатних працівників приводила до того, що Мовчанівський весь свій час віддавав роботі в музеї і величезний пласт роботи проводив майже самотужки: “Персонально я переводив спроби врятувати становище за рахунок власної інтенсивної роботи по впорядоченню музею; але не дивлячись на те, що невикористання вихідних днів з'являється вже п'ятий рік системою, й робочий день сягає майже завжди до 15-16 годин на добу, - становище загальне не покращало.”58

Особливо багато сил та енергії віддав Мовчанівський дослідженням в галузі археології. Завдяки йому було досліджено Райковецьке городище - видатна пам'ятка давньоруської культури. Починав Мовчанівський з археологічних розвідок місцевості у 1926 році, а 1932 року його було призначено керівником Райковецької археологічної експедиції, організація якої вражає своєю маштабністю. До складу експедиції входили відомі радянські вчені - археологи; близько п'ятдесяти копачів відвозили землю вагонетками по прокладеним рейкам. Діяльність експедиції було зафіксовано на кіноплівку і фільм демонструвався на екранах багатьох великих міст, як досягнення радянської археології світового значення. В результаті розкопок було знайдено значний науковий матеріал, що складався з 3,5 тис предметів. Для подальшого збереження археологічної пам'ятки Мовчанівський порушив питання про вилучення ділянки Райковецького городища площею 2,5 га з системи землевпорядкування і з її подальшим перетворенням на видатний екскурсійний об'єкт цілої округи."

Яких неймовірних зусиль вимагала подібна діяльність і в яких умовах проводилась експедиція, свідчить аркуш паперу з написом олівцем, який Мовчанівський передав директорові музею:

“[..,] при обмежених коштах експедицію зовсім не забезпечено харчами. Одержання складом експедиції по 400 гр. хліба на добу не є вихід з цього важкого становища, відсутність крупи, цукру, олії тощо катастрафічно відбивається на всій роботі експедиції,,,”60 Хоч щоб якось покращити становище учасників експедиції з харчуванням, Мовчанівський пропонує виділити їй допомогу у вигляді цукрових виробів з відділу революції, які характеризували досягнення цукрової промисловості Бердичівщини. Раніш таку допомогу надавали 1-й трудшколі і як зазначив Мовчанівський, “...така передача експедиції цукрових виробів, що почали псуватися, не є щось нове і незвичайне.”61

На жаль, у біографії Т.Мовчанівського знаходимо факт з життя, коли він був змушений поступитися принципами пам'яткоохоронноі справи. Так, американський дослідник Тит Геврик звинувачує його в тому, що він, будучи науковцем Інституту матеріальної культури в Києві (до 1933р. -Інститут археології Української Академії Наук) разом з колегою К.Гончаровим провели дослідження Михайлівської церкви Золотоверхого монастиря, на основі якого інститутом було зроблено висновки не на користь історичної цінності пам'ятки. Тит Геврик зазначає, що “Це вимушене твердження дало радянській владі законну підставу ухвалити пляни щодо всього архітектурного комплексу Золотоверхого Михайлівського Монастиря. І, згідно з законодавством Радянської України з 1926 року, Нарком освіти Володимир Затонський дозволив після цього зруйнувати історичні пам'ятки.”"

В роки Другої світової війни трагічна доля спіткала й музейні заклади на терені Бердичівского монастиря босих кармелітів, який “не раз піддавався бомбардуванням з повітря та артилерійським обстрілам. Від будівель лишилися в основному обпалені вогнем цегляні стіни.”63 За часів тимчасової німецької окупаційної влади музей в Бердичеві працював, але ці маловідомі сторінки його історії вимагають додаткового дослідження. Після війни музей повною мірою відродитися не зміг; значна рештка вцілілих експонатів потрапила до Житомира та, можливо, до інших музеїв.

Практичні кроки, що робляться в сучасному Бердичеві щодо реставрації монастирського комплексу і відтворення