РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Прикраси
Яскравим та художньо виразним доповненням до українського народного одягу виступали зйомні при-краси. Це здавна відомі діадеми, під-віски, браслети, сережки тощо — привіз-ні та місцевого виробництва. їх охоче використовували як жінки, так і чоло-віки, хоча з часом прикраси стали при-вілеєм жіночого костюма.
Зйомні прикраси протягом віків вико-нували захисну функцію — амулетів, та-лісманів, оберегів. Ця традиція виявила-ся настільки стійкою, що навіть у XIX ст. в ювелірних виробах поруч з естетич-ними втілювались і релігійні уявлення, а такі прикраси, як хрест, панагія, образок, узагалі були символами християн-ської віри. Разом із тим благородні мате-ріали дорівнювалися до засобів грошо-вого обігу, і прикраси з них виступали показниками майнового статусу. Бажан-ня надати прикрасам більшу матеріаль-ну вартість часом порушувало їхню ху-дожню цілісність; створення дешевих копій дорогих прикрас також губило їхні естетичні якості.
Та все ж основне призначення тради-ційних ювелірних виробів зводиться го-ловним чином до прикрашання костюма. Звідси й їхня високоемоційна художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які відшліфовувалися народ-ними майстрами протягом століть.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. серед українського селянства побутували вушні прикраси (сережки, каблучки) та велика група шийних та нагрудних виро-бів. Останні, що складалися з багатьох компонентів, гармонійно пов'язаних між собою, були обов'язковими в оформлен-ні всього комплексу вбрання, надавали йому локальну специфіку, композиційну рівновагу та довершеність. Зйомні при-краси були продукцією місцевих ремісників або завозилися з інших країн, продавалися на сільських ярмарках та у спеціальних торгових рядах у великих містах. Селянські «коштовності» — ко-ралі, бурштин, дукач, сережки. тощо — збирали протягом поколінь, передавали від покоління до покоління як сімейні реліквії.
Жіночі нашийні прекраси. Львівщина.
Сережки-ковтки — один із найдавні-ших видів жіночих вушних прикрас, який широко побутує й дотепер. Майже з дво-річного віку українським дівчаткам про-колювали вуха. Діти носили мідні, а дів-чата й молодиці — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, форми яких були дуже різноманітні. Найбільше поширен-ня мали невеликі дуті каблучки або пло-щинні у формі напівмісяця калачики з нескладною різьбленою орнаментацією. На Полтавщині вдягали так звані тіявочки (у вигляді кільця), уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем — вічком), маківки — у вигля-ді квітки з блакитним або червоним ка-мінцем посередині. До сережок часом кріпили привіски — бовти, теліпони. На Харківщині сережки виробляли у ви-гляді розширеного спереду кільця з при-кріпленою до нього пластинкою з трьома вузькими й довгими підвісками, що імі-тували намистини. На Чернігівщині осе-редками виготовлення металевих ювелір-них виробів були Ніжин, Батурин, Глухів, Березна. Навіть у 20-х роках нашого століття тут виробляли рифи (пугвиці), якими перенизували коралі, а також персні й сережки. Останні мали такі на-зви: бовтуни, жолудки, реп'яшечки з не-забудкою, змійки, книшики тощо. На Гуцульщині широко побутували сережки грушоподібної форми.
На давнє походження сережок вказує значна кількість повір'їв, пов'язаних з ними: сережки могли знімати головний біль; загубити ж їх вважалося нещас-тям. За традицією, на піст або під час трауру вдягали найпростіші сережки у вигляді кільця, а в першу шлюбну ніч молода обов'язково мусила зняти се-режки.
Як уже зазначалося, особливим ху-дожнім явищем були шийні та нагрудні прикраси, які мали локальні риси щодо властивостей матеріалів, техніки виго-товлення окремих елементів, характеру їх поєднання.
Так, у Центральній Україні носили багато разків різнокольорового або чер-воного намиста, монети-дукачі, ланцюж-ки з хрестиком або так званими бовтунцями чи дармовисами. На Лівобережжі шию та груди прикрашали одним вели-ким дукачем із багато оздобленим мета-левим бантом. На Правобережжі частіше носили три-п'ять невеликих з'єднаних між собою монет. На Гуцульщині зберег-лися такі давні металеві прикраси, як згарди у вигляді нанизаних мідних хрес-тиків. Крім того, гуцули широко викори-стовували намисто з рівнобарвного вене-ціанського скла, а також прикраси, пле-тені з бісеру (силянки, гердани).
Найдавнішою складовою жіночих на-грудних прикрас, поширеною по всій Україні, було намисто. Воно різнилося як матеріалом, кольором, формою, так і способами носіння. Найбільше цінувало-ся намисто з дорогих природних мате-ріалів — коралів, бурштину, перлів, гра-натів, скла, смальти. У деяких районах Західної України зберігалась архаїчна традиція прикрашатися намистом із плодів — клокічкою.
Коралеве намисто мало в Україні найширше розповсюдження, хоча й було малодоступне для біднішого населення. Ставлення до нього відбилося в таких назвах: добре намисто, справжнє намис-то, щирі коралі, мудре намисто. Коралі були різними за якістю, розміром, оброб-кою, кольоровими відтінками. Більш де-шеві коралі — це нарізані у формі трубо-чок маленькі циліндрики — так зване колюче намисто. Дорогі червоні коралі оброблялись у вигляді овалів чи бари-лець; високо цінувалися разки з велики-ми намистинами у центрі. На Право-бережжі такі намистини стягували сріб-ною обручкою, на Лівобережжі між ко-ралями нанизували срібні бусини (рифи, пугвиці). Кількість разків коралевого намиста (до 25) та характер обробки свідчили про добробут жінки. Крім того, кількість разків була пов'язана і з пев-ними особливостями вбрання. Так, на території, де була поширена вишивка на комірі та грудях сорочки (Київщина), кількість разків менша, ніж там, де ви-шивки не було (Лівобережжя). На Пол-тавщині навіть верхній одяг робили з глибокою горловиною, щоб було видно прикраси.
Кінці кількох разків коралевого на-миста зв'язували докупи. Часом до них кріпили плетені з різнокольорової вовни саморобні Шнури, які закінчувалися ве-ликими китицями (Правобережжя), або прив'язували одну — три кольорові стріч-ки (Лівобережжя), котрі зав'язувалися на шиї та звисали по спині.
Коралевому намисту народ