РЕФЕРАТ

на тему:

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Взуття

Основні відомості про тради-ційне селянське взуття вже містилися у попередніх розділах, тому нашим завдан-ням є коротко підсумувати та узагаль-нити їх.

Отже, нагадаємо: за характером при-криття ноги взуття в основному ділиться на таке, що захищає лише ступню, і таке, що захищає і ступню, й гомілку. За матеріалом воно розподіляється на взуття з рослинних стебел або дерев'я-ної кори (лика), на шкіряне й повстяне (останнє для України — явище більш пізнє).

Чоботи: чорнобривці та галицькі

Жіночі черевики

Матеріали зумовлювали й техні-ку виготовлення взуття, яке було плете-ним, стягнутим і зшитим. Улітку жінки, особливо бідні, ходили переважно босо-ніж.

До плетеного взуття належать личаки та постоли з лика. Із двох способів плетіння цього типу взуття — скісного і прямого — в Україні був поширений прямий, особливо типовий для лісових районів. На виготовлення личаків йшло лико лози, липи, в'яза. Це взуття склада-лося з плетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за до-помогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Личаки були недовговічні, і тому в кожній хаті завжди був запас матеріалу для їх виго-товлення.

Чимдалі на південь України на зміну плетеному взуттю приходить стягнуте шкіряне, що являло собою дуже давню і зручну загальнослов'янську форму.

Жіночі черевики

Постоли (моршні, ходаки) — типові види стягнутого взуття. Виготовляли їх з одного шматка товстої, але по можли-вості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігу-рації носової частини і способу її стягу-вання таке взуття ділиться на тупоносе й гостроносе. Ці форми часто ускладню-валися різними видами додаткового шну-рування та шкіряного плетіння. Способи кріплення постолів до ноги, а також характер їх декоративного оформлення мали локальні особливості. На значній території України постоли носили пере-важно влітку, а у деяких місцевостях (наприклад, на Чернігівщині) — в усі пори року.

Зшите взуття у генетичному плані є наступним етапом розвитку його форм. Конструкція такого взуття складнішає, разом із цим воно стає більш зручним та різноманітним. Зшите взуття складаєть-ся з окремих кроєних деталей, основною з яких є підошва; до неї згодом дода-ються підбори.

Зшите взуття ділиться на кілька під-типів. Найпростіший, так званий башмачний, підтип закривав ступню спереду, ззаду та з боків і тримався на нозі за допомогою коротеньких зав'язок, пря-жок або й без них. Ботинковий підтип (ботинки, черевики), що поширився в XIX ст., закривав ступню та нижню час-тину литки і стягувався на нозі зав'яз-ками, застібками, шнуровкою, резинками. Нарешті, чобітковий підтип закривав і ступню, і литку.

Зшите шкіряне взуття — чоботи — було відоме на території України вже з часів Київської Русі. Однак до широ-кого вжитку вони ввійшли набагато пізні-ше, лише наприкінці XVIII — у XIX ст., та й то головним чином серед заможного населення. Жіночі чоботи Середньої Наддніпрянщини мали зшиті між собою халявки й переди. До середини XIX ст. робочі чоботи були виворотні, тобто спершу з вивороту зшивалися халява, переди й підошва, а вже тоді до них при-шивалися закаблуки (задники) та при-бивалися підбори. Святкові жіночі чобо-ти — сап'янці (чорнобривці) шили із сап'яну червоного, зеленого, жовтого кольорів, із трохи задертими вгору носами, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях, підборами.

Жіночнй черевик Личаки, дерев'яники та постоли

Такі чоботи вже були рантовані й ши-лися, як правило, на праву та ліву колод-ку, виразно оформлялися орнаментом. Щодо біднішої людності, то якщо в неї і були які чоботи, то нерідко одна пара на всю родину, і вдягали її лише на свято.

Використана література.

Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991.

Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969.

Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970.

Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979.

Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.