середини стегна), середньої довжини (до колін або трохи нижче) та довгі (до п'ят). На форму й особливо довжину кожухів, окрім інших чинників, певний вплив мали географічне поло-ження і рельєф місцевості, а також спе-цифіка господарської діяльності. Так, у рівнинних районах кожухи були завжди довшими, об'ємнішими, ніж у горах. На значній території України наприкінці XIX — на початку XX ст. населення вживало водночас два типи кожухів: дов-гий, великий, вільний, розширений до-низу великими фалдами тулуб'ястий ко-жух і прикорочену, відрізну, під стан кожушанку. Прямоспинні короткі форми були характерні для північних і західних районів. Це традиційні поліські та кар-патські кожушки та кожушанки, близькі за кроєм до безрукавок Карпат і Прикар-паття, з архаїчними рисами в оздобленні. Подекуди їх так і називали — рукавими кептарями.
Великий тулуб'ястий кожух шився з 8—9 шкір, довжиною до п'ят, зі стоя-чим або виложистим коміром. У голов-них рисах крою жіночих і чоловічих кожухів суттєвої різниці не існувало — часто навіть заводили один кожух на всю сім'ю. Якщо й були нюанси, то у формі коміра, його оздобленні чи кольорі сму-шок. Широкі манжети, комір, поли та поділ облямовувалися хутром.
Колір кожухів був переважно білий, рідше так званий «червоний» або ж чор-ний. «Червоні» кожухи мали у різних районах свої відтінки: на Чернігівщині — оранжево-коричневий, на Черкащині — червоно-коричневий. Вичинка білої овчи-ни була більш складною й дорогою, тому-то виробництво білих кожухів ско-рочується раніше, в той час як вироби з червонодублених шкір ще довго користувалися попитом навіть на віддалених ринках.
На більшості території України нагольні (некриті) кожухи прикрашалися вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих шнурів, покупним або саморобним в'юнком із вовни, китичками з різнокольорових вов-няних ниток, розташованими у місцях вшивання клинів, ласток. Особливим чи-ном оздоблювалися кожухи Київщини: на правій полі кидався у вічі великий квіткоподібний візерунок, декоративни-ми нашивками прикрашали також поділ і низи рукавів. Багатством декору позна-чалися охтирські та богодухівські кожу-хи, вишиті на полях, спинці, комірі.
Мотиви орнаменту кожухів виконува-ли не лише декоративну, а й магічну функцію. Так, стилізовані зображення підкови чи, скажімо, зірочок мали захи-щати людину від усілякого зла, а такий елемент орнаменту, як «яблучко»,— це відомий в народі символ кохання. Пере-важання червоного кольору також по-в'язане з захистом від наврочень і свід-чить про зв'язок кожуха з весільною обрядовістю.
Типи кожухів. Буковина, Львівщина
Кептар. Львівщина Кептар. Закарпаття
Вільні форми, великі розміри робили тулуб'ясті кожухи незручними для праці. Крім того, такі кожухи були дуже доро-гими. Частіше вони використовувались як святковий одяг, а грубіше зроблені вдягали у далеку зимову дорогу, де вони слугували і підстилкою, і покривалом.
Приталені кожухи — під стан,— як уже зазначалося, були коротшими за ту-луб'ясті — їхня довжина доходила лише до середини литки, а часом і до колін. Робилися вони з 5—6 овечих шкір, із завуженою спинкою, нижня частина зшивалася з чотирьох клиноподібних пі-лок і призбирувалася. Кроїли їх також і на три хвалди або вуси — збори, які йшли від пояса до низу. В жіночих кожу-хах Центральної України лінія талії час-то була завищеною, передні пілки роби-лися коротшими за важку, зібрану у фалди спинку, що надавало своєрідності силуетові всього зимового комплексу. В чоловічих прикорочених кожухах стан був відрізним, нижня частина призбиру-валася. Такі кожухи використовували для праці. Вони були темно-коричневого або чорного кольору і майже не прикра-шалися.
Приталені відрізні кожухи робили переважно зі стоячим коміром. Комір, манжети, прорізні кишені, поли й поділ обробляли хутром. Короткі приталені ко-жухи (70—80 см) із відрізною призби-раною спинкою (пояскові), поширені на Буковині, Прикарпатті, Львівщині, Західному Поділлі, підперізувалися тка-ними поясами. Оздоблювали їх кольоро-вими вовняними нитками, сап'яном, ме-талевими нашивками, обшивали тхоря-чим хутром. Відмінності між жіночими та чоловічими поясковими кожухами по-лягали у кількості й виразності оздо-блення.
На західних землях України до пер-шої світової війни побутували довгі, май-же до землі, відрізні кожухи. На Волині їх називали немеркові, на Прикарпат-ті — кубіцькі, на Косівщині — кожух зі станом. Називали їх і за часом побуту-вання: на Прикарпатті — австрійські, на Волині — царські и. Ареал поширення таких кожухів включав низинні райони Галичини, Волинь, Поділля, частково Карпати (Гуцульщину, Бойківщину). На пошиття «великого» кожуха йшло 6—7 овечих шкір. Найбільшу переги-нали надвоє і викроювали верхню час-тину. Низ («спідницю») робили в клини, рясно призбирували по боках. Майже цілу шкіру використовували на комір, який сягав половини спинки.
Кептар. Івано-Франківщина Кожушок. Лемківщина
Характерними особливостями крою кожухів західних земель України були однобортність та відсутність плечового шва. Такі кожухи застібалися на май-стерно виплетені шкіряні ґудзики та пет-лі; орнамент і весь декор розташовував-ся симетрично на двох пілках. На від-міну від них у Центральній та Східній Україні кожухи були з великим запахом, а декор переважав на правій полі.
Типи кожухів. Закарпаття
Типи кожухів. Закарпаття.
У другій половині XIX ст. у централь-них областях поширюється зимовий одяг з овечого хутра, критий тонким фабрич-ним сукном або напівсукном, доступ-ний заможній частині сільського насе-лення. Це — кожушанки, хутрянки, шушуни. Вони шилися невідрізними, приталеними, з розширеними донизу клинами, довжиною до колін; комір, манжети, права пола й низ облямовувалися хут-ром.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. овчинно-кожушане селянське виробни-цтво значно скорочується у зв'язку з переходом до використання фабричних тканин, а також через підвищення цін на сировину. Майстерно вишиті кожухи, як і інші власноруч виготовлені й оздо-блені побутові речі, поступово виходять з ужитку. Великі білі кожухи самі селяни починають