Окрему групу українського хутряного одягу складають овчинні безрукавки. Відсутність рукавів ставить їх у генетич-ному плані на більш ранній ступінь по-рівняно з кожухами. їхнє походження пов'язується з первісними видами одягу у вигляді звіриної шкури, яка захищала груди й спину людини і мала посередині розтин для голови. Зручність, життєва незамінність хутряних безрукавок у гір-ських та передгірських районах зумови-ли багатовікове існування цього типу вбрання, для якого особливо характерні відшліфованість форм і пропорцій, гар-монійне співвідношення з іншими еле-ментами комплексів одягу. Локальні особливості оздоблення, різноманітні ху-дожні та композиційні прийоми досяга-ють тут неперевершеного естетичного рівня і становлять справжню школу народної майстерності.

Кожушок. Тернопільщина

На західних землях України, особли-во у горах та передгір'ях, широко побуту-вали хутряні безрукавки з різноманіт-ними вузьколокальними особливостями форми, довжини, глибини пройми, зі спе-цифікою техніки, колориту, матеріалу та композиції оздоблення. Населення вико-ристовувало їх у будь-яку пору року як для роботи, так і на свято. Такі вироби мали різні назви: кептар (киптар), бун-да, цурканка, брушляк, камізоля тощо.

Виготовлялися хутряні безрукавки з одної великої шкіри, яку перегинали навпіл, а посередині на згині вирізували отвір для шиї. Від цього отвору вздовж через середину розтинали половину шкі-ри на дві передні поли. Цей примітив-ний прямоспинний крій згодом став основним для інших форм верхнього одягу не лише з хутра. Шили безрукавки і з двох шкір. Вони мали підкроєні боч-ки, які прикрашалися прямою або з зуб-цями сап'яновою смужкою.

Найдавнішим типом хутряної безру-кавки була бунда. Це одна з найпрості-ших форм нагрудного одягу слов'ян. Бунда була глуха, коротка, довжиною до пояса, вдягалася через голову, а з правого боку зав'язувалася ремінцем.

На відміну від бунд кептарі були різ-ної довжини — від вище талії до майже по коліна. Відповідно вирішувалась і форма пройми, частіше зі стоячим комі-ром. Для кептарів характерне симетрич-не розташування декору.

Кептарі оздоблювали аплікацією із сап'яну, металевими заклепками (кап-елями), китицями з вовни, ззаду від ко-міра звисали шнури з нанизаними на них наперстками і хвостиками з наріза-ної шкіри на кінці. Багато оздоблені кептарі на Гуцульщині називали писан-ками. Найдовші кептарі побутували на Буковині (гуцуляки, волоські). їх обля-мовували тхорячим хутром, оздоблювали аплікацією та плетінкою з кольорової шкіри, вишивкою рослинним орнаментом та нашивками з різнокольорових вовня-них шнурків та ниток (волічками). Нит-ки були зелені, червоно-сині, жовті.

Місцеві варіанти кептарів розрізня-ються й загальним колоритом оздоблен-ня. За цим показником виділяються верховинські, косівські, космацькі, надвірнянські, буковинські кептарі. У верхо-винських кептарях домінує зелений ко-лір, у косівських і надвірнянських — червоний. У надвірнянських кептарях у кутах пілок і на бокових швах розміщене оздоблення з червоного сукна (хлопці). Косівські кептарі виразно прикрашені плетеними смугами червоного сап'яну, різнокольоровими косичками та плетін-кою. Аплікація у вигляді рачків розташо-вувалася на плечах, над кишенями і в нижніх кутах пілок. Космацькі кептарі мали сап'янові смуги, обшиті нитками жовтогарячого кольору. Весь кептар облямовували сірим сукном, а спереду нашивали хутро куниці та різнокольорові смужки. Кептарі Закарпаття оздоблюва-ли вишитим рослинним орнаментом із вовняних або шовкових ниток насичених кольорів.

Одним із популярних художніх при-йомів оформлення одягу з хутра було оздоблення шнуром (шнуркування, шемерування). Найбільше воно було поши-рене на Поділлі, в Галичині, а особливо в Карпатах. Шнури звичайно нашивали по лінії з'єднання швів, уздовж пілок, на комірі та внизу на рукавах. У гуцуль-ських кептарях шнурами у вигляді зубців обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горловину й кишені.

Інший вид нашивних прикрас — ко-сичка, сплетена з кількох пасом різно-кольорових вовняних ниток. Гуцульські кептарі прикрашалися косичками стрілкоподібної форми, поєднаними зі шнур-куванням, аплікацією та іншими видами оздоблення.

Типи кептарів. Закарпаття.

Прикрашався одяг із хутра й кити-цями з різнокольорової вовни, які роз-міщували на талії, проймі, на вставних клинах (крилах, вусах), кишенях. Знач-ною кількістю китиць вирізняються ко-жухи та кептарі гуцулів, що надавало їм особливої принадності.

Локальною особливістю гуцульських кептарів було прикрашання металевими капелями. їх розміщували на шкіряній аплікації, яка оздоблювала пілки, комір, боки та кишені.

Ще однією окрасою кептарів були шкіряні або дерев'яні ґудзики, а також петлі, плетені із шнура чи вироблені зі шкіри. Вони виготовлялися з великою майстерністю й гармонійно поєднувалися з іншими видами оздоблення.

Прийоми художньо-технологічної об-робки та оздоблення хутряного одягу в Україні постійно розвивалися. Особли-вої виразності вони набули на початку XX ст. на західних землях, де промисел із виробництва хутряного одягу продов-жував своє існування майже до нашого часу. Якщо в минулому столітті основ-ною прикрасою кептарів і кожухів було обшивання країв тонкою шкірою — ірхою, голицею, то згодом декорування хутряного одягу значно ускладнюється, урізноманітнюються матеріали оздо-блення, збагачуються художні техніки, мотиви та композиції орнаменту. Багато орнаментовані кептарі називали гапто-ваними, єрованими, файними, навпаки, не орнаментовані — слабо єровані.

Цурканка. Буковина

Як уже згадувалось, на значній тери-торії України наприкінці XIX — на по-чатку XX ст. скорочується, а з часом і зникає промисел виготовлення овчин-ного одягу. Тривале ж збереження хутряних безрукавок у західних облас-тях України зумовлювалося тим, що вони не втратили своєї функціональності й відповідали, як і раніше, характерові трудової діяльності селянства та місце-вим кліматичним умовам.

Узагалі традиційний український овчинний