РЕФЕРАТ

на тему:

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Пояси

Ці вироби здавна слугували обов'язковими елементами і водночас прикрасами одягу. В XIII—XV ст. доро-гоцінні пояси були важливою соціаль-ною ознакою, символом феодальної гід-ності можновладців. Золоті та золочені, прикрашені перлами, сердоліком пояси передавали у спадок як особливо цінну частку майна. У XVI—XVII ст. зміни в костюмі знаті зменшили соціальну функ-цію поясів, однак їхня декоративна роль зберігалася.

У XVIII ст. серед багатих верств українського населення, в тому числі серед козацької старшини, набули поши-рення пояси з дорогих тканин. Шовкові, заткані золотом і сріблом пояси приво-зили в Україну з Китаю, Туреччини та Персії. Особливо цінувалися перські поя-си з тонкого кашеміру, з однобічним орнаментом, вишуканих кольорів і ма-люнків.

У середині XVIII ст. на території Білорусі, у м. Слуцьку, була заснована одна з найбільших мануфактур із вироб-ництва поясів. Попит на слуцькі золото-ткані пояси був великим по всій імпе-рії. Характерною особливістю слуцьких поясів була двобічність: кожен із боків мав свій колір і візерунок. Багаті шовкові з рослинним малюнком слуцькі пояси були прикрасою святкового одягу запо-різьких козаків. Наприкінці XVIII ст. слуцька мануфактура поступово почала занепадати через відсутність сировини, яку необхідно було довозити з-за кордо-ну. Проте традиція носіння широких тканих поясів, у колориті й малюнку яких відчутні східні мотиви, зберігалася в Україні до кінця XIX ст.

У народному костюмі кінця XIX — початку XX ст. пояси виконували різно-манітні функції. За їхньою допомогою закріплювався поясний та охоплювався розпашний верхній одяг; вони захищали та стягували м'язи живота під час тяж-кої фізичної праці; на них тримали різні предмети повсякденного вжитку; нареш-ті, вони були своєрідними талісманами та прикрасами. Як витвори народного мистецтва, пояси часто були художньо неповторними.

У слов'янських народів здавна існу-вала традиція зображати на поясі знаки-обереги, символи, емблеми, а в XIX ст. в орнаментацію пояса іноді вписували ініціали або ім'я власника, дату та місце його народження, а також ім'я коханого чи коханої. Пояси пов'язані і зі сферами народної етики та обрядовості. За зви-чаєм, показатися на людях без пояса означало скомпрометувати себе. Білий пояс-рушник був обов'язковим для наре-ченої під час весільного обряду. На По-ліссі жінка дарувала чоловікові червоний пояс, який мав оберігати його від не-щастя. На Полтавщині молода підпері-зувала свого обранця вишитим поясом, котрий, за народними повір'ями, збіль-шував чоловічу силу. Пояс підкреслював святковість одягу, був показником за-можності.

Локальну своєрідність традиційних поясів створювали матеріал, розмір, тех-ніка виготовлення, орнаментація і коло-рит, а також способи пов'язування. Поя-си робили з вовни, льону, конопель, тканини, шкіри. Заможне населення ви-користовувало шовк-сирець різних ко-льорів, срібну та золоту нитки.

Наприкінці XIX ст. найпоширені-шими були вовняні саморобні пояси, по-фарбовані домашнім способом у яскраві червоний, зелений та інші кольори. Бід-ніше населення носило нефарбовані білі пояси або ж просто лико чи мотуззя.

Крім саморобних, поширені були й пояси, зроблені міськими ремісниками. Починаючи з другої половини XIX ст. саморобні пояси поступово замінюються фабричними.

За розміром (особливо шириною) і призначенням можна виділити дві групи жіночих поясів. По-перше, це досить вузькі пояси — крайки (окрайки, по-пружки), за допомогою яких тримався на стані стегновий незшитий, а пізніше і зшитий одяг. Ширина їхня дорівню-вала 3—15 см, довжина — до 3 м. По-друге, це пояси широкі (до 30 см), якими здебільшого підперізували різні види верхнього вбрання, а в деяких випадках керсетки.

Фрагмент пояса-крайки. Тернопільщина.

Пояс-крайка. Львівщина Фрагмент пояса-крайки. Вінниччина

За технікою виготовлення пояси були ткані та плетені. Пояси, ткані без допо-моги ткацького верстата — на дощечках, на нитку, на бердечці,— могли бути однотонними, без малюнка, або ж по-фарбованими в червоний чи зелений колір, а також поліхромними, з вираз-ним орнаментальним малюнком геомет-ричного або рослинного характеру. Ви-кінчувалися пояси різнокольоровими торочками або великими кулястими ки-тицями — кутасами. Одночасно побуту-вали пояси, плетені особливим спосо-бом — по стіні. Іноді у плетених поясах чергувалися різні техніки плетіння з елементами в'язання, що створювало цікавий зоровий ефект.

Можна навести приклади різних спо-собів пов'язування поясів, які надають певну локальну специфіку комплексам народного одягу. На більшій частині України пояси пов'язували поверх со-рочки та розпашного, а потім і зшитого стегнового одягу, зав'язуючи на вузол ззаду. На правобережній Черкащині їх часто пов'язували і поверх керсетки, зав'язуючи спереду великим бантом. Під-перізуючи верхній одяг, пояси часом закладали в такий спосіб, що їхні кінці підтикалися по боках і вільно звисали додолу.

Пояси відігравали велику роль у за-гальному композиційному вирішенні кос-тюма, істотно впливали на силует усього комплексу. Завдяки різним способам пов'язування поясів убрання набувало різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса була одним з вирішальних моментів у загальній колористиці комп-лексу вбрання.

Використана література.

Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991.

Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969.

Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970.

Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979.

Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

Кара-Васильева Т.