Найпримітнішою особливістю народ-ного вбрання Покуття є вишивка білим по білому (Снятинський район). Це переважно узори геометричного харак-теру — восьмипроменеві розетки, ламані лінії, ромби тощо. Завдяки застосуван-ню різноманітних наскрізних технік виконання біла нитка створює неповтор-ну світлотіньову гру від блискучо-білого до темно-сірого. Крім геометричних, снятинські вишивки демонструють інші мотиви: зображення птахів, вазонних квітів із двома птахами, птахів у вигляді грифонів та ін.

Весільний одяг. Буковина

Своєрідним чином прикрашався й безрукавний одяг Прикарпаття. Так, місцеві кептарі — цурканки — оздоблюва-лися тхорячим хутром, яскравою аплі-кацією із сап'яну й вишивкою. В компо-зиції розміщення узору відчувається тонке розуміння особливостей різних мате-ріалів: біле гладке тло цурканки контра-стувало з пухнастим теракотово-чорним хутром; барвиста сап'янова аплікація підкреслювалася вишивкою козликом. В оздобленні цурканок завжди присутнє гармонійне співвідношення декору, утво-реного орнаментом із кучерів, і загаль-ної площини білого тла. Смуги оздоблен-ня розміщуються відповідно до конст-рукції виробу, візуально видовжуючи шви. Інший різновид безрукавок — мунтяни — в художньо-стильовому плані подібний до цурканок і близький до мол-давського вбрання.

Третьою історико-етнографічною зо-ною розглядуваного регіону є Закар-паття. Комплекс убрання українського населення і тут мав певну специфіку.

Жіночі сорочки Закарпаття пред-ставлені кількома варіантами. Сорочки-опліччя побутували у північних гірських районах. Вони були двох видів: довгі та короткі. Довгі носили до полотняної спідниці — фартуха (плата), а короткі, що мали пазушний розтин на плечах чи збоку,— до кольорової сукні.

Короткі сорочки з суцільним рука-вом, особливо характерні для Закарпат-тя, вживалися в комплексі з полотняною спідницею (спідником, подолком), одноплатовою обгорткою та двоплатовою запаскою. Пазушний розтин — із правого боку, в місці з'єднання полот-нища з рукавом чи боковим полотнищем. Такого типу сорочки трапляються у по-ляків, болгар і словаків. Верхня частина сорочки збиралася довкола шиї та викін-чувалася коміром — обшивкою.

Побутували також сорочки з підтич-кою, суцільні з розрізом на плечах і зібрані при шиї, сорочки-волошки на кокетці, сорочки з брижами, подібні до бойківських.

Обгортка (опинка) Східного Закар-паття аналогічна буковинській, покутській та наддністрянській. Це виткане з вовни чинуватим переплетенням тонке видовжене прямокутне полотнище. За-паски ткали також чинуватим перепле-тенням (ромби, смерічки), укладали гли-бокими поздовжніми зборами або густо рясували. Із трьох боків вони викінчу-валися кольоровою волічкою (косицею), а до верхніх кінців прикріплювалися тороки. Розмір запасок звичайно 80 X 160 см. Основа робилася з тонкого щільного прядива одного кольору (чор-ного, червоного), а поробок — із різно-кольорових ниток, іноді металевих. Свят-кові запаски ткалися сухозлоттю — ме-талевою ниткою сріблястого або золота-вого кольору.

Для південно-західних районів ха-рактерний комплекс жіночого одягу з платом, який закривав сорочку лише спереду. Сорочку і плат підперізували вовняним тканим поясом. Плати пере-важно були з чорного або темно-вишне-вого сатину, що приємно контрастувало з білим кольором сорочки.

Кептарі Закарпаття визначалися різноманітністю. Найдовші, майже до ко-лін, називалися гуцуляки або, як і у При-карпатті, цурканки. їх облямовували хут-ром, оздоблювали цяточками й вишив-кою. Кептарі були насичених кольорів, декорувалися рослинним орнаментом із волічки, аплікаціями, нашивками, пле-тінкою з кольорового сап'яну. Колорит такого декору здебільшого поліхромний: нитки вживалися зелені, синьо-червоні, жовті.

Жіночий верхній одяг — сіряки та кожушки — не відрізнявся від чолові-чого. Оригінальним убранням була гуня з ворсистого сірого чи білого сукна з імітацією рукавів.

Святкове чоловіче вбрання. Буковина

Комплекс жіночого вбрання допов-нювався в'язаними нарукавниками — нараквицями. їх носили поверх рукавів сорочок або під ними. Крім в'язаних нарукавників, узимку вживалися шкіря-ні. Обов'язковим атрибутом були й тор-бинки — тайстри.

Дівчата заплітали волосся у дві коси (плетіна) або у дрібні косички (дрібуш-ки). На голову вдягали луб'яні обручі з нашитими монетами, вінки й жмутки штучних квітів (косиці).

Широко побутували різноманітні прикраси, навіть чоловіки носили в одно-му вусі сережку-ковтку. Пальці прикра-шали перснями (рукавинами), обруч-ками.

Чоловічий костюм закарпатців скла-дали довгі поликові сорочки, вузькі по-лотняні або суконні штани без з'єдную-чої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких та угорських. Верхнім одягом, як знаємо, слугували піджакоподібний сіряк та короткий ко-жушок. Оригінальним видом убрання був довгий прямоспинний безрукавний ко-жух — губа.

Тайстра. Закарпаття

Використана література.

Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991.

Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969.

Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970.

Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979.

Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.