МУЗЕЙ КИЇВСЬКОЇ АСТРОНОМІЧНОЇ ОБСЕРВАТОРІЇ
В цьому загубленому серед сучасної міської забудови куточку київської землі немов зупинився час. Велетні каштани, клени та акації охороняють спокій великих і маленьких куполів, під якими ховаються від негоди невтомні трудівники – телескопи. Вже 161 рік тут знаходиться Київське віконце у неосяжний, таємничий, ще далеко непізнаний Всесвіт. Астрономічну обсерваторію Київського національного університету, активно працюючу і широко відому у науковому світі, можна без перебільшення вважати одночасно і невеличким музеєм профільної архітектури під відкритим небом, і меморіальним та краєзнавчим музеєм, науковим архівом, музеєм астрономічних інструментів та приладів. Водночас це маленький екологічний заповідник в центрі міста. А ще обсерваторія здавна відома як свого роду просвітницький центр – сюди телефонують і приходять всі, кого цікавить та чи інша астрономічна подія, хто хоче озброєним оком побачити небесні світила, кого непокоять одвічні космічні проблеми і сучасний погляд на світобудову, кому просто конче треба знати як називається вподобана зоря... Головна будівля – пам’ятка архітектури державного значення - була спеціально для обсерваторії спроектована і побудована відомим архітектором Вікентієм Беретті. Проектування тривало декілька років і були враховані всі прийняті на той час європейські стандарти для приміщень даного типу. Особлива увага приділялася павільйонам для інструментів. Були передбачені і орієнтація будівель в площині меридіану, і глибокі, до 8 метрів не з’єднані з самими приміщеннями фундаменти під стаціонарні телескопи, люки та обертова частина куполу. Будівництво тривало у 1840 - 1845 р. Пізніше, вже в радянські часи встановили павільйони інших конструкцій, в тому числі і з відсувними дахами. Більш ніж за 160 р. існування обсерваторії в її стінах працювало багато неординарних видатних особистостей. До 30-х років ХХ ст. штат обсерваторії складав лише 2-4 одиниці, але і професор астрономії і астроном-спостерігач мали переважно європейську освіту, науковий ступінь та великий досвід наукової та спостережної роботи. Так перший директор обсерваторії Василь Федорович Федоров перед тим, як був затверджений у 1838 р. на посаду першого київського професора астрономії, працював в Дерптській обсерваторії, в складі експедиції Петербурзької Академії наук одним з перших підкорив гору Арарат і визначив астрономічними методами її координати та висоту, за завданням тієї ж Академії понад чотири роки мандрував Західним Сибіром зі спеціальними приладами і визначав по зорям координати населених пунктів. Багато хто з київських астрономів започаткував цілі наукові школи, їхніми іменами названі методи обчислень, формули, комети, малі планети, деталі поверхні Місяця. За їхніми долями можна вивчати історію міста і країни. За сумлінну наукову працю астроном-спостерігач М. П. Диченко був пошанований дворянським титулом, професор А. П. Хандриков першим почав викладати астрономію жінкам на Вищих жіночих курсах, обчислювача І. Г. Ільїнського п’ять разів зачисляли і звільняли з обсерваторії в період змін влади міста у 1917-1922 рр., професору С. Д. Чорному вдалося у 1933 р. видати перший підручник астрономії українською мовою, професора П. К. Нечипоренка звинуватили у зв’язках з фашистськими організаціями і розстріляли у 1937 р., а співробітника М. М. Астафова прилюдно стратили німці на площі м. Рівно у 1943 р. за підпільну діяльність. Професора С. К. Всехсвятського у 1952 р. розпинали на партійних зборах за його хибні наукові гіпотези, а у 2005 р. за ці ж гіпотези, підтверджені космічними станціями, ЮНЕСКО вшановувало 100-річчя з дня його народження.... І про все це та про багато інших цікавих та драматичних подій в обсерваторії зберігаються достовірні документи, найстаріший з яких датований 1832 р. Специфіка астрономічної галузі вимагає збереження результатів спостережень, бо вони є своєрідними реперами і час від часу переопрацьовуються різними способами і теоріями та, фактично, несуть не відновлювальну інформацію, часом про неповторні явища чи астроподії. Тому особливо ретельно зберігаються матеріали спостережень. Це і рукописні журнали спостережень (понад 200, з 1845 р), замальовки, склотека фотознімків, телевізійні та відеозаписи. Музей історії обсерваторії зароджувався поступово, спочатку навіть не маючи ніякої назви і приміщення – просто її