Саме тому важливо врахува-ти багатонаціональний склад закладів вищої освіти України, адже студентами стають пред-ставники різних націй і народ-ностей. Типовим прикладом та-кого складу студентських колек-тивів є вузи Закарпатської об-ласті. В цьому регіоні створено і діють ЗО національно-культур-них товариств. Найчисленніши-ми серед них є Товариство угорської культури Закарпаття; Товариство угорської інтелі-генції Закарпаття; Форум угор-ських організацій Закарпаття; Закарпатське угорськомовне пе-дагогічне товариство; Товари-ство російської культури «Рус-ский дом»; Товариський собор «Російська община Закарпаття»; Соціально-культурне товариство румун Закарпаття ім. Кошбука; Обласна культурно-освітня організація «Матіца Словенська» на Закарпатті; Товариство сло-ваків Закарпаття ім. Л. Штура; Закарпатське обласне товари-ство циган «Романі яг»; Товари-ство циган Закарпаття «Рома»; Закарпатське обласне єврейсь-ке культурно-освітнє товари-ство; Товариство польської культури Закарпаття. В них на лічується понад 65 тис. осіб (Ма-теріали управління в справах на-ціональних меншин Закарпатсь-кої облдержадміністрації. — Уж-город, 1999).

Безумовно, з такого складу населення, що відбито навіть у даних товариствах, і постає знач-на частина студентської молоді. Суспільство покликане готу-вати молодь до творчої участі в розбудові рідної духовної й ма-теріальної культури, а через неї — до участі у вселюдській культурі. У листі до галицької молоді І. Франко писав: «Здобувайте знання теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляй-те себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові'*" до свого народу і здібних вияв-ляти ту любов не потоками шум-них фраз, а невтомною тихою працею».

Діяльність національно сві-домого, творчого педагога зав-жди ментальна. Сучасна школа не сумісна з космополітизмом, фарисейством, пристосовницт-вом, бездуховністю. Психологіч-на вимога до людини і до нації одна, проста'і органічна: щоб усе виховання, усе навчання грун-тувалося на пошані до особи — t як особи індивідуальної, так і* національної.

Влучно з цього приводу ви-словився академік М. Жулинсь-кий: «Національна хімія? Це нонсенс! Говорити про пріори-тети України в тій же хімії — то інша справа» (Стаю на бік осві-ти // Нова освіта України. — 1992 -№ 1. - С 12-17).

Виховання студентів на основі пріоритету загальнолюдських цінностей набуває особливої зна-чущості. Але здійснювати цей процес потрібно компетентно, не допускаючи формалізму штучно-го прив'язування національного до навчального процесу.

Національна ідея — це склад-ний політичний, морально-етнічний і психологічний фено-мен народного буття, його мен-талітету; це теорія і практика життя народу за період його на-ціонально-визвольних змагань;

історія його існування. Засвоєння студентами суті національної ідеї – важливе завдання виховної роботи.

Нова суспільна ситуація в Ук-раїні на порозі третього тисячо-ліття зумовила потребу розроби-ти теоретичні засади національ-ного виховання та культури міжнаціонального спілкування. Ще К. Ушинський наголо-шував: «Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх євро-пейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, особлива мета і свої особливі засоби до-сягнення цієї мети» (Про народність у громадянському вихованні // Вибр. пед. тв. – К., Т. 1. – 1983).

Оскільки національна культу-ра є вселюдським надбанням і багатством, то національна осві-та має поєднувати виховання особистості для потреб нації, дер-жави й усієї людської цивілізації.

ЕТИКЕТ У СПІЛКУВАННІ

Ввічливість — основа етикетного спілкування

В Україні завжди високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей. Про це, зокрема, свідчить чимало слів на позначення цієї якості: ввічливий, вихований, ґречний, запобігливий, лю-б'язний, обхідливий, поштивий, приеігіний, уважні""-, чемний, шанобливий... Цю низку синонімів суттєво доповнюють олова, запозичені з ітглтіх мов: галантний, делікатний, коректний, куртуазний, тактовний тощо. Головним у цій низці є слово ввічливий — "який дотримується правил пристойності, вияв-ляє уважність; чемний". Інші синоніми називають різні від-тінки ввічливості. Скажімо, люб'язний — це "уважний, привіт-ний до кого-небудь", тактовний — "який володіє відчуттям міри, такту".

Ввічливість — це чемність, дотримання правил пристойності у вчинках і в мовленні, вияв вихованості. Це основа етикетної поведінки, невід'ємна ознака нормальних взаємин між людьми.

Ще великий князь Володимир Мономах (1053—1125) у сла-ветному "Поуттенні", звертаючись до своїх дітей та всіх, хто слухатиме цю його "грамотицю", радив: "при старших годить-ся мовчати, премудрих слухати", "бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати", "не лютувати словом, не гань-бити нікого в розмові", "брехні остерігатись", "не проминути ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй ійолиги". По-дібно міркували люди в інші часи та в інших краях. Іспанський філософ XVII ст. Бальтасар Грасіан писав: "Грубість шкодить усьому, і::зіть справедливому і розумному, люб'язність усе скрашує: позолотить "ні", підсолодить істину, підрум'янить навіть старість. У всіх правилах важливо "як"...". Оце "як" — як сказано, написало, поглинуто, відреаговано, як сидимо, вітаємось, їмо, жестикулюємо тощо — для культури спіл-кування має першорядне значення. Дуже часто саме від.нього залежить успіх чи неуспіх контактів між людьми.

Традиційно розрізняють внутрішню, глибинну, і зовнішню, поверхову, культуру. Протиставляються, з одного боку, духовні багатства людини, її моральність, а з другого — дотримання норм пристойності. Бґ'.іперечно, суспільно вартісною є людина з багатим духовним світом, високою моральністю, розвиненим почуттям справедливості, громадянського обов'язку тощо. Про-те жодна з цих цнот не підкаже людині, як, наприклад, цілу-вати дамі руку чи як поводитися на фуршєті. Людство легше любити, ніж конкретну людину, тому часом носії "високої куль-тури" нізащо не поступляться літній людині нижньою поли-цею в купе потягу і не допоможуть їй винести валізу з вагона. Внутрішня і зовнішня культури мають органічно поєднувати-ся, гармонійно доповнюючи