Iвана Бойчука, у викладi переважає бiблiографiчнiсть. Для аргументацiї доказiв дослiдник наводить матерiали судових свiдчень, подає бiографiчнi вiдомостi про Iвана Варцаба, Стефана Зеленчука, Олексу Головчука. Затим нiби нашаровується етнографiчний зрiз: автор подає точнi описи життя й побуту, натури опришкiв, їхнiх звичаїв поведiнки у рiзних життев их ситуацiях. Наявний фольклорний елемент: спiванка ("Ой ви хлопцi, ви молодцi, ей сходiться Чорногорцi! Будем раду сполом мати, де пiдемо рабувати...", "Закувала зозуленька та межи лiсами, ой ходи ти Бойчуку, на здобич iз нами"). Ю.Целевич не побоявся о публiкувати "оголений" цифрово-статистичний матерiал (йде констатацiйний перелiк десяткiв iмен), вмонтувати як свiдчення повiдомлення тодiшньої пресиЮ висновки з протоколiв судових справ тощо. Остання праця була перекладена на польську мову В.Шопiнським.
Посилання на авторитетнi працi Юлiана Целевича з рiзних галузей i напрямiв iсторiї, етнографiї, народознавства вiднаходимо у численних листах Iвана Франка до суспiльно-культурних, просвiтницьких дiячiв: М.Павлика, О,Кониського, М.Драгоманова, М.Грушевськ ого. Так лист до М.Павлика (вiд 12 листпада 1882 р. ) I.Франко з-помiж iнших публiкацiй вирiзняє "цiнну штуку Целевича о Добушу". У листi ( вiд 13 грудня 1884 р.) зi Львова до О.Кониського вiн називає серед авторитетних авторiв Ю.Целевича. У листi (вiд 2 3 вересня 1897 р.) до М.Грушевського Iван Якович звертає увагу останнього на публiкацiї в газетi про опришкiв, автором яких є "талановитий дослiдник Ю.Целевич". Увагу авторитетних iсторикiв, етнографiв привернула розвiдка Ю.Целевича "Дещо про поселення у горської України русинами i про унiю православної церкви угорських русинiв з Римом" (1868). У нiй пульсували смiливi думки пiдкресленi фактичними вiдомостями. Такий самий принцип бачимо i в iнших публiкацiях "Всюду добре, дома найлiпше" (1870), "Гетьман Полуботок" (1872).
Iз джерелознавчих праць Ю.Целевича й досi маловiдомим є "Iсторичний причинок до нашої матирологiї i рицарської слави" (1880), "Чи було в Польщi невольниче пiдданство?" (1881), "Облога мiста Львова в р. 1672" (1883), "Перехiд козакiв через Покутє до Молда вiї в р. 1739" (1885), "Росiя i Китай i дещо про Кульджу" (1886), "Клопоти мiста Львова з кагалом жидiвським в половинi ХVII вiку i погром жидiв у Львовi 1664 року" (1886), "Три судовi розправи перед 150 роками" (1887), "Нiчний напад на дiм Маркiянового (М.Шашкевича) дiда о.Романа Авдиковського в Пiдлисеї" (1887) iншi студiї. Не меншою науковою сумлiннiстю й iсторико-етнографiчною точностю позначенi i етюди та нариси, якi свого часу автор друкував на шпальтах газети "Зоря", у календарi "Просвiти" тощо. Сьогоднi є усi пiдстави вести мову про непрохiдну цiннiсть праць Ю.Целевича з огляду на його внесок в українську етнографiчну, фольклористичну науку, взагалi в етнологiю. Студiюючи доробок вченого, знаходимо там причинки до демонологiї ("Закопанi грошi", "Зачарованi грошi", "Як горить скарб", "Нечистi мiсця", "Знахарi", "Ворожбити" i т.п.). Цiннi спостереження дослiдника мiстяться у записанiй ним збiрцi "Народнi перекази й легенди про Олексу Довбущуку".
Працюючи над багатоаспектною темою опришкiвства, осягаючи цей соцiальний феномен синтетично, Ю.Целевич ретельно добирав для свого дослiдження не тiльки архiвний матерiал, а й першоджерельний - себто найцiннiше з рiки усної народної творчостi (пiсенно-пое тичний жинок рiзних жанрiв, казки, перекази, легенди, приказки, мiфи, повiр"я тощо). Творчо засвоюючи й переробляючи фольклорний фермент, трансформуючи його в iсторичний аналiтизм вiн як етнолог заохочував любителiв i шанувальникiв нашої бувальщини до зб ирання переказiв про О.Довбущука. Одним iз перших заклики Ю.Целевича реалiзував I.Огоновський, який 1879 р. на сторiнках "Правди" надрукував статтi та цикли власних записiв ("Дещо про гуцулiв", "Слова з Гуцульщини", "Спiванки з Гуцульщини"). Чимало фольк лорних матерiалiв зiбрали згодом В.Шухевич, Л.Витошинський, Ц.Бурачинська, Н.Кобринська, I.Охримович, М.Бучинський, В.Гнатюк, I.Франко, М.Павлик та iншi дослiдники й збирачi. Ю.Целевич пiклувався про перебудову просвiтницької дiяльностi в краї. За свiдченням В.Барвiнського вiн разом iз А.Вахнянином готував пiдручник української iсторiї для середнiх шкiл (однак рукопису в архiвах не виявлено). Серйозним з науково-просвiтницького боку й актуальним з огляду на нацiонально-полiтичну ситуацiю є ряд дослiджень Ю.Целевича про стан галицького шкiльництва, зокрема до часiв Йосифа П. У рядi нiмецькомовних монографiчних i популярних видань вчений доходи ть висновку, що з "тих шкiл не було i не могло бути в Галичинi великого хiсна",1 бо основною метою була "германiзацiя краю, а не просвiта народу". Для iсторикiв, краєзнавцiв певний iнтерес становить i така популярна книжка Ю.Целевича, як "Життє просвiтителiв слов"ян святих рiвноапостольних Кирила i Методiя" (1891). Як бачимо, Юлiан Андрiйович Целевич залишив науковцям, широким колам народознавцiв значну спадщину, яка повинна стати в наш час предметом сумлiнних дослiджень iсторикiв, мистецтвознавцiв, етнографiв. Маємо вiру й надiю, що постать цього вченого найближчи м часом займе належне мiсце в iсторiї вiтчизняної культури. Адже вивчати процес духовного вiдродження кiнця ХIХ ст. без нього - значить знову залишити на культурологiчному полi плями незнання, байдужостi до визначних синiв нашого народу. до його духовнос тi.
Л I Т Е Р А Т У Р А
Целевич Ю. Iсторiя Скиту Манявського враз з сборником грамот, листiв i деяких судових документов дотичних того монастиря. - Львiв: З друк. Т-ва iм. Шевченка, 1887. - 136, СХIХ с.
ПРО Ю.А.ЦЕЛЕВИЧА
Франко I. Зiбрання творiв: У 50 т. / Редкол.: Є.П.Кирилюк (голова) та iн. - К.: Наук. думка, 1980-1986. - Т. 27-44. Про Ю.А.Целевича див. "Показчик iмен до томiв".
Качкан В.А. Українське народознавство в iменах: У 2 ч. Ч.1.: Навч. посiбник / За ред. А.З.Москаленка; Передм. А.Г.Погрiбного. - К.: Либiдь, 1994-1995. Про Ю.А.Целевича див. "Показчик