Контрольна робота

З дисципліни

„Культурологія”

Зміст

Вступ

І розділ „З історії зарубіжної культури”

ІІ розділ „З історії української культури”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ.

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Таке значення слова “культура” - “землеробство” - пішло у минуле. Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н.е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів. Слово “культура” набуло багатозначності у знаменитого римського оратора і публіциста Ціцерона. У одному з своїх листів він говорить про “культуру духу”, тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

Зігравши роль універсальної мови у середньовічній Європі, латина донесла до нас слово “культура” через пітьму сторіч. Правда, вживалося воно тільки у словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris - вироблення правил поведінки, cultura scientiae - засвоєння науки, cultura literarum - вдосконалення письма).

Така різноманітність контекстів вживання слова “культура” не пройшла безслідно. До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово “культура” стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість - все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття “цивілізація”. Завдяки зусиллям філософів і істориків, за останні три сторіччя скромне латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень.

Первісна соціокультурна система володіє власною динамікою розвитку, яка служить відтворенню існуючої структури. Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці люди-ни здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами. Людина, чий інформаційний розвиток був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розу-мових здібностей цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.

На це слід звернути особливу увагу, адже з подібними табу пов'язані явища альтернативності та багатоваріантності світової історії, різноманітність культур. Таким чином, табу блокують найсильнійший інстинкт самозбере-ження і паралізують потребу людини в новаціях соці-ально-економічної сфери. Це з найбільшою «класичною» ясністю проявляється на стадії первісного розвитку люд-ства.

Значущість культури в життєдіяльності людини ви-значається її нерозривним зв'язком з такою фундамен-тальною проблемою людського буття, як смисл життя. Адже людина, напротивагу іншим живим істотам, знає, що вона смертна, і цьому знанню зобов'язана культурі. Поняття вічності й напевне залежне від нього поняття сакрального (священ-ного) осмислення (надання смислу) смерті - це основні засоби подолання почуті страху перед небуттям. Кожна культура має церемонії поховання, ідеї вічного існування, пов'язані між собою. Людське життя уявляється як епі-зод, а ритуал поховання- як вікно у нескінченність. Культура інститує екзистенціальний страх, об'єктивує його. Засвоєння індивідом невідхильності смерті, як правило, починається, вже з дитинства: процес посту-пового введення, смерті до структури життя є одночасно й процесом каналізацій страху перед небуттям.

Археологія твердинь, що похоронні церемонії були притаманні вже неандертальцю. Навіть йому — зовсім примітивній людині — були знайомі прояви «фундамен-тальної турботи» про посмертне існування. Тому неандер-талець розміщує своє існування у плані кінцевості й віч-ності, тобто в плині часу.

Для нашого курсу істотним є те, що альфою і оме-гою міфолого-сакрального світогляду, притаманного первісним, архаїчним суспільствам, є ритуал. «Через його призму розглядується і природа, і соціальне бут-тя, оцінюються ті чи інші об'єкти, а також вчинки та дії людей». Адже ритуал переживається як безпосеред-ня дійсність, він актуалізує глибинні смисли існу-вання.

Ритуал був головним засобом онов-лення світу, мав на меті забезпечення безперервності його існування, а значить, гарантій виживання колективу в екстремальних умовах. «Сфера ритуалу—це особливий світ, уже не людський, а божественний». Головне, що в основу ритуальної діяльності людини покладено принцип наслі-дування явищам природи, які відтворювалися шляхом відповідних ритуальних символічних еквівалентів. Ритуал виступав у космологічну епоху основною формою суспіль-ного буття людини їй головним втіленням людської здібності до діяльності. З нього, зрештою, розвинулися виробничо-економічна, духовно-релігійна та суспільна діяльності.

В архаїчному ритуалі тісно переплелися молитва, спів і танок. У танкові людина уподоблювалася різним явищам природи, щоб викликати дощ, ріст рослин, поєднання з божеством. Постійна психічна напруженість, викликана непевністю долі, ставлення до ворога чи божества, при-зводила до специфічного збудника руху, що й знаходив вихід у танку. Танцюючі учасники ритуалу були натхнен-ні усвідомленням своїх задач і цілей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хво-роби, танок на честь тотемів мусив приносити родові бла-гополуччя, воїнський танок—підсилити почуття сили й солідарності членів племені.

Загалом істотно те, що в ритуалі брали участь усі члени колективу, він активізував усі засоби, що знаходи-лися в розпорядженні людини, пізнання, відчуття й пере-живання світу