З лікувальних процедур велика увага приділялася водо-лікуванню і масажам. Також практикувалися і хірургічні втручання. Під час розкопок знайдені залишки медичного інструментарію: ножі, голки, пінцети, зубні щипці, доло-та, шпателі, зонди тощо.

Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни.

Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппок-рат (460— 377 рр. до н.е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою "Гіппократів збірник", який об'єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать твори "Прогностика", "Епідемії", "Про рани голови", "Про пе-реломи" та ін. Частина творів написана його учнями і по-слідовниками.

У вченні Гіппократа велика увага приділялась організ-му хворого, навколишньому середовищу, умовам побуту, захворюванням внутрішніх органів, загальній терапії, аку-шерству, хірургії. Гіппократ описав симптоми деяких зах-ворювань, стадії перебігу хвороби. Значне місце в терапії лікар відводив дієті.

У знаменитій "Клятві Гіппократа" визначалися прин-ципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппок-рата, скоріше це збірник професійних зобов'язань, які зу-стрічалися раніш, проте значення його велике і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.

У II ст. до н. е., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму. Але, як писав поет Горацій, "полонена Греція перемогла некультурного переможця". Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи, змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. Пізніше він, ставши велетенською імперією, створить свою небуденну культуру, але лише тоді, коли набереться досві-ду у завойованого сусіда. Спочатку Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їхні імена на латинсь-кий лад; скульптори та художники намагались копіювати грецькі зразки; поети і драматурги переспівували сюжети неповторної грецької поезії і драми. Вплив грецької куль-тури був настільки сильним, що на початку, після завою-вання Еллади, римська наука стала двомовною. У римсь-ких освічених родинах прийнято було розмовляти поряд із латинською ще й грецькою. Вчений Апулей писав латинсь-кою, а Марк Аврелій — грецькою. Лише з часом римські філологи розробили лексичну і синтаксичну систему латини настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі грецької мови.

Римська держава виникла і зміцніла на території Апеннінського півострова. Греки назвали її Італією. Назва "Італія" походить від латинського слова "вітеллюс", що означає "бичок", "телятко".

Основу півострова складають Апеннінські гори. Вони ніби поділяють півострів на три великі області: північну, центральну і південно-східну.

Півострів омивається Середземним морем. У давнину більша частина півострова була вкрита густими лісами за-хідноєвропейського типу (дуб, в'яз, бук, каштан). Із пло-дових дерев росли яблуні, фанати. Аж у пізніші часи італій-ський пейзаж прикрасили цитрусові, пальмові, кипарисові й оливкові дерева.

Тваринний світ давньої Італії був подібним до середньо-європейського (лань, серни, свині, вовки, лиси і т.д.).

Надра півострова були відносно бідними на корисні копалини: невелика кількість золота і срібла, мармур, за-лізо, мідь.

Найдавніше місцеве населення (лігури, сікани, корси та ін.) в кінці II тис.— на початку І тис. до н. е. було витіснено прибульцями з придунайських територій, які називалися італіками. Серед етнічних груп італіків своїм розвитком і чисельністю виділялися латини. Зі Сходу прийшли фінікійці і греки.

Вся історія Італії пов'язана з Римом, який, за переказа-ми, був заснований братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н. е. У давнину словом "Рим" називали і місто, і державу, і республіку. Рим був історичним витоком одноіменної імперії, з її харак-терними особливостями : держава, воїн, юрист, а не філософ, митець або індивідуальність в антично-грецькому розумінні. Сила, а не витонченість, могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не грація, факт, а не уява домінують у римському мистецтві. При всій своїй залежності від грецької культури римляни творили свою культуру. Римській культурі був властивий традиціоналізм, а не динамізм, що зумовило не лише її життєвість, але й величезну роль для дальшої культурної історії Європи, особливо Західної. Антична римсь-ка культура датується серединою VIII ст. до н. е. — 476 р. н. е. У цих хронологічних рамках можна виділити:

Перший — царський, що охоплює середину VIII ст. до н. е. — 510 р. до н. е. У цей період правили сім царів. У суспільстві домінували етруски. У 509 р. до н. е. римляни пов-стали проти ненависного Тарквінія Гордого. Цим і завершився царський період, але римляни зобов'язані етрускам вкладом у розвиток матеріальної і духовної культури. До речі, одним із символів влади царів були фасції — жмут різок із секиро, яку італійські фашисти згодом запозичили в якості емблеми.

Другий — республіканський, що тривав з 509 р. до н. е. до ЗО р. до н. е. Він насичений завойовницькими похода-ми і громадянськими війнами, позначений створенням сильної римської італійської і середземноморської держа-ви. Латинська мова поширюється на всьому Апеннінсько-му півострові. Відбувається еллінізащя мистецтва — активне засвоєння грецьких літературних форм із римським змістом. Підкорена Греція підкорила суворих переможців.

Третій — період культури Римської імперії, що три-вав з 30 р. до н. е. до 476 р. н. е. На культурі цього пері-оду позначається ідея величі і вічності Риму. У цей час створюється єдина елліністична культура. На релігійно-му горизонті з'являється християнство. На рубежі III — IV ст. античні традиції відступають перед