До них примикають брахмани – прозаїчні тексти теологічного змісту, що поясняють ритуал. З ним пов’язані араньяки і упанішади – філософські трактати у віршах і прозі, які містять роздуми про природу, бога, людину, їхні зв’язки і місце у світі.

Самхіти, брахмани, араньяки і упанішади створюють священий канон брахманізму подібно Біблії в євреїв чи Корану в мусульман. Гімни в брахманістському каноні присвячені численим богам: Агні (богу Вогню), Ваю (богу Вітру), Сурья (богу Сонця), Індра (богу Грому).

IV і III ст. до н.е. справедливо вважають золотим віком Індії. У цей період виникає держава Магадха. Будується дуже красива (за словами грецького історика Мегасфена) столиця Паталіпутра. З’являється ряд видатних наукових творів, у тому числі й трактат з питань політики і економіки “Артхашастра” – “Наука про вигоду”.

Створюється велика кількість чудових індуїстських храмових комплексів з унікальною у своїй виразності і техніці різьбярства індійською кам’яною скульптурою. Розвиваються поетичні і особливо філософські школи: веданта, локаята, вайшешика, йога. Конституються різні напрямки буддійської філософії, в тому числі дх’яна, яка в Китаї одержала назву “чань”, а в Японії – “дзен”. Буддизм веде запеклу боротьбу з брахманізмом, але поступово втрачає свій вплив в Індії і його центри переміщуються в інші країни.

У 326 р. до н.е. на Індію напало військо Олександра Македонського, котрий підкорив ряд прикордонних індійських князівств. Проте вже через 20 років його політичний наступник Селевк був розгромлений одним із засновників імперії Маур’їв, царем Чандрагупою Маур’я. На прикордонних землях між Індією та еллінськими володіннями виникли грецько-бактерійське та грецько-індійське царства, через які греки справляли значний вплив на мистецтво, астрономію, медицину Індії.

З IV ст. до н.е. до IV ст. н.е. створюється перлина індійської культури “Махабхарата” – “Велике сказання про нащадків Бхарати”, яке складається з 100 тис. двовіршів – шлок (це у вісім разів перевищує за розміром “Іліаду” разом з “Одиссеєю”). У вступі повідомляється, що створив поему мудрець Аяса. У ній розповідається про боротьбу за владу між двома царськими родами – коуравами і пандавами. Проте головний сюжет займає не більш як чверть всієї поеми, решта – моральні, політичні, філософські, соціальні роздуми.

Найскладніший з точки зору філософії розділ “Махабхарати” має назву “Бхагавадіта” – “Божественна пісня”. Це духовне ядро епосу. Не менш значним твором є і “Рамаяна” – “Діяння Рами”, сюжет якої зводиться до викрадення прекрасної дружини царя Рами. Весь твір відзначається емоційністю, художньою витонченістю, специфічною архітектонікою, коли звичайний героїчний епос непомітно перетворюється на чисто літературний, “штучний” епос на зразок “Мартіна Ф’єро” Ернандеса в латиноамериканській літературній традиції, “Лузіард” Камоенса в португальській, “Лачплесіса” Пумпура в латинській і т. п. Подібна метаморфоза здійснюється за рахунок підкорення епічної дії умовній літературній трактовці.

Викликає повагу стародавність і самобутність давньоіндійської культури, її внутрішня різноманітність (етнічна та соціальна), що проявилося і в особливій соціокультурній ролі мов. Слід також пам’ятати про особливе значення кастової системи, її вплив на культурні процеси брахманізму, індуїзму та буддизму. Це дає змогу зрозуміти справжній зміст, смисл та історію формування багатьох східних культів, таких як дзен-буддизм, “місія Рамакрішни” тощо. Об’єктивний науковий погляд на цю проблему знімає з неї ореол містичності, дешевої сенсаційності. Зрозуміло, що критичний аналіз цих культів не можна зводити до примітивного їх осудження, забезпечення наявності в них будь-якого позитивного змісту.

Стародавній Сход мав великий вплив на формування культур Стародавньої Греції та Риму: відомий цілий ряд грецьких запозичень у єгиптян, шумерів, вавілонян, ассірійців, фінікійців тощо. Це і грецький алфавіт, який виник під прямим впливом Фінікії, і філософські знання Еллади на основі творчого засвоєння наукової спадщини єгиптян і вавілонян, і астрономічні навички, які йдуть від шумерів, і багато іншого.

На мою думку, культура Стародавнього Сходу мала великий вплив на культуру Європи, а також на всю світову культуру.

Кризові явища в розвитку Римської імперії спонукали до пошуку нових генераторів культурного розвитку. Сполучення елементів різних світоглядних систем у пошуках єдиного ідеологічного підґрунтя не мали успіху, адже знайти його в рамках філософії виявилося неможливим. Тому ідеологічні акценти все більше зміщуються від філософії до релігії. Період імперії був часом надзвичайного поширення різноманітних співіснуючих сектантських вчень, містичних культів, переважно східного походження. Значно посилилась тенденція до встановлення єдинобожжя замість пантеону богів: на єдину, загальну для всієї імперії релігію з єдиним богом 0 Спасителем покладали надію як на засіб збереження імперії. Такою релігією мало стати християнство, яке вже протягом кількох століть існувало як опозиція до існуючих духовних цінностей, а тому переслідувалось державою. Вело боротьбу з іншими релігійними та філософськими течіями. У 313 р. едикт імператора Костянтина офіційно заборонив переслідування християн і визнав свободу віросповідання в Римській імперії, що фактично означало перетворення християнської субкультури на пануючу релігійно-ідеологічну доктрину.

У 395р. відбувся остаточний розподіл Римської імперії на Західну і Східну з центрами у Римі та Константинополі. Західна Римська імперія у 476 р. припинила своє існування. Так відійшла в небуття стара імперія, але стала надбанням історії антична культурна спадщина. Однак “римський міф” в інтерпретації Тіта Лівія Виявив надзвичайну живучість. Де в чому схожий на “американську мрію”,