виїжджає на Таїті. В 1893 р. він ще раз з'являється в Парижі для організації виставки, що привернула до нього увагу поетів-символістів. В 1895 р. він знову на Таїті. Останні роки життя Гоген живе на острові Домініка (Маркизськіє острови). Перші враження від островів Полінезії Гоген передав в талановито і поетично написаному щоденнику «Ноа-ноа («Запашна земля»). Насправді життя художника в цьому краю не було таким безтурботним. Він жив там в безперервній нужді, часто хворів, витрачав сили в зіткненні з колоніальними властями, якось по-своєму намагаючись захистити інтереси остров’ян, яки в свою чергу його не розуміли, вважали диваком і чужаком.
Гогена в історії мистецтва звичайно пов'язують з напрямом символізму, течії, яка отримала назву примітивізму. Гоген навмисно прийшов до примітивізації форми. Він користується гранично спрощеним малюнком, форми предметів, що зображаються ним, нарочито площинні, фарби чисті і яскраві, композиції носять орнаментальний характер. Гоген навмисно порушує перспективу, він пише не так, як бачить людське око, реальну природу він перетворює в декоративний барвистий узор. Його мова гіперболічна. Він усилює інтенсивність тонів, бо його цікавить не колір певної трави в певному освітленні часу доби, як Клода Моне, а колір трави взагалі. Він не користується моделюванням, а накладає колір рівними площинами, в контрастному зіставленні. Він розуміє колір символічно. Гоген стилізує форму предметів, підкреслює потрібний йому лінійний ритм зовсім не відповідно до того, як вони виглядають в натурі. В спілкуванні з первісною природою, з людьми, що стоять на низьких ступенях цивілізації, Гоген хотів знайти ілюзорний спокій. Він вносить в свої екзотичні, овіяні романтикою і легендою твори елементи символіки («Таїтянська пастораль», «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?», 1897).
Сезанн, Гоген, творчість яких хоча і інтерпретувалося односторонньо формалістичним мистецтвом XX в, мали величезний вплив на все подальший розвиток художньої культури новітнього часу.
Використана література
Ильина Т.В. История искусств. Западно-европейское искусство. Москва, Высшая школа, 1983.
Вентури Л. От Мане до Лотрека. Москва, 1958.
Калитина Н.Н. Эпоха реализма во французской живописи. Л., 1973.
Ревалд Дж. Постимпрессионизм. Л.-М., 1962.