Відомо декілька його варіантів. Стародавні чільця виготовляли з квадратних латунних пластинок, прикрашених карбованим орнаментом. На кожній з пластин кріпилося по чотири-шість металевих підвісок, так званих ціток. Знизу чільце завершувалося рядком дзвіночків, від кожного з яких звисали пелюсткоподібні підвіски. Пізніше чільця виготовляли з суцільної латунної бляшки, до котрої двома-чотирма горизонтальними рядами підвішували цітки. Бляшку прикріплювали до широкої червоної або зеленої бархатної тасьми. Традиція використання чільця як елемента весільного вбрання своїм корінням сягає часів формування давньоруської культури і збереглася в побуті до сьогодні.

Окрему групу гуцульських прикрас складають персні й обручки, відлиті з латуні, бакуні і нейзільберу. На Гуцульщині були поширені два типи перснів для носіння на руках і для спинання нашийних хусток, які дарували дівчата хлопцям. В обох випадках вони зв'язані ідеєю шлюбу. Їх орнаментика багата символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервного життя, продовження роду, оберігання сімейного вогнища.

Зовнішня поверхня обручки прикрашалась рельєфним або гравірованим орнаментом.

Останній, як правило, складався з пари ромбів, в які вписані солярні хрести, або солярні кружки. Іноді ці солярні знаки з'єднані в одну фігуру. Виходячи з обрядового призначення перегонів, можна гадати, що такі зображення символізують шлюбну пару - подружжя.

В інших випадках до двох кружків, що в ромбах, додається ще два кружки між ромбами. Така орнаментальна схема широко вживалася в декоруванні гуцульських прикрас, виступаючи як варіант солярного хреста. Існує гіпотеза, що цей знак є символом новопобудованої хати. В такому разі це зображення цілком збігається зі шлюбною ідеєю нового господарства молодого подружжя. Такий прийом оздоблення персня міцно збігається і в сучасних гуцульських виробах.

Цей орнаментальний мотив часто зустрічається на перснях у формі кільця, що розширювалося та потовщувалося у верхній частині, переходячи у прямокутний щиток. Персні з круглим щитком декорувалися орнаментом, який повторював солярні мотиви чепраг: шестираменні розети, солярні хрести, концентричні кільця, промені тощо. Орнамент гравірувався і доповнювався кольоровою замазкою, що імітувала емаль.

Серед гуцулів був поширений перстень з рельєфним зображенням голови злого духа арідника", що мав оберігати власника від темних сил. Народну культуру гуцулів влучно охарактеризував М Коцюбинський: "Гуцули - найоригінальніший народ з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Глибокий язичник, гуцул все своє життя проводить в боротьбі із злими духами, що населяють ліси, гори й води. Християнством він скористався лиш для того, щоб прикрасити язичеський культ". Ось чому обручки, персні, як і інші види прикрас з притаманними їм архаїчними рисами, користувалися серед горян великим попитом. Вони були невід'ємними атрибутами святкового та весільного одягу. Тому народні умільці Гуцульщини з великою любов'ю виготовляли ці прикраси, вкладаючи в них свою творчу фантазію. Гуцульські прикраси є чудовими зразками народної творчості, які свідчать про великі художні здібності народних майстрів Гуцульщини. Яскравим доказом цього є колекція Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. що зберігає велику кількість зразків різноманітних видів гуцульських прикрас, починаючи з XVII століття.