Курсова робота

Акварель: основи живопису, фарби пензлі, папір, техніки

План

Вступ.

Основи живопису акварельними фарбами.

Акварельні фарби, пензлі, папір.

Техніки лисування і “а-ля пріма”.

Завдання для роботи з аквареллю.

Плановість в пейзажі.

Вступ

Щоб збагнути характер народу, слід пізнати його історію, матеріальні та духовні скрби, які постали внаслідок творчої діяльносі. Проте між між матеріальними й духовними проявами культури немає чіткої межі. Якщо народ має високорозвиненину літературну мову, то це означає, що він зумів подолати неминучу в історії кожної нації економічну і політичну роз’єднаність. Якщо народ має високорозвинуту літературну мову, то це означає, що він зумів подолати неминучу в історії кожної нації економічну і політичну роз’єднаність. Якщо народ пране пізнати сутність людського буття, то це так и інакше знаходить відбиток в архітектурі, орнаментиці, в різних видах декоративного мистецтва. Мистецтво відображає не окремі сторони дійсності, а життя в цілому, не окремі сторони людської осоистості, а людину як цілісність. І таке відтворення життя і людини в мистецтві допомагає розумінню, сприяє встановленню тих людських контактів без яких не можлива нормальна життєдіяльність.

У мистецтва багато призначень: дати людині знання, навчити правильно оцінювати те, що відтворено в художньому творфі, а через це – правильно оцінити саме життя. Мистецтво активізує творчі сили людини, виховує його ідейно, сприяє формуванню активної життєвої позиції, дає відпочинок, виховує морально, розвиває розум і почутя людини, в тому числі і естетичні, здатність до співпереживання.

Багатогранність відображення мистецтвом дійсності – одна з причин, що пояснює потребу людей в мистецтві, які намагаються розібратися в самоу житті. Саме це багатогранне відображення дійсності робить мистецтво важливим фактором пізнання людиною світу.

Мистецтво розкриває людині істини більш глибокі, ніж його повсякденна життєва практика. Воно може піднімати, породжувати і розвивати людину, знаходити в ній творчі сили. Можливості, енергію, спонукати людину протистояти злу і творити прекрасне.

Виховуюча сила мистецтва заключається в тому, що воно говорить з людиною про вічні духовні цінності завжди новою мовою. Мистецтво прислухається і придивляється до кожного відчуття, воно хоче “зупинити мить”, щоб зрозуміти її причину. Розкрити таємницю її краси і існування, дати їй можливість більш глибоко проникнути в людську душу.

ОСНОВИ ЖИВОПИСУ АКВАРЕЛЛЮ

Навчання живопису, у тому числі і живопис, аквареллю, повинне слідувати паралельно із заняттями малюнком і припускає знання основ образотворчої грамоти. В мистецтві, як і у всякій справі, шлях до вдосконалення — нелегкий шлях. Навіть художні учбові заклади, що розташовують всім необхідним для професійної освіти і перш за все забезпечуючі повсякденне спостереження і керівництво розвитком учня, не гарантують ще всесторонньої підготовки художника; постійне вдосконалення своєї майстерності є справа всього життя істинного художника.

Тим важче припустити, що поради, які пропонуються в цій статті, можуть вичерпати необхідні знання в такому питанні, як живопис, аквареллю. Вони адресовані починає. Їх і слід розглядати тільки як поради, які дадуть деяке орієнтування в самостійній роботі і, можливо, позбавлять від зайвих елементарних помилок.

Основними знаннями початківець буде опановувати на практиці, отримуючи досвід в наполегливій праці, спостерігаючи і пізнаючи життя у всіх його багатообразних виявах. Отже, навчання живопису не зводиться до отримання тільки технічного досвіду.

Більше того, передусім необхідно навчити учня бачити природу, кожне конкретне явище в ній особливо гострозоро і проникливо, як то кажуть, «оком художника», з тим щоб зображення разом з правдивістю, щирістю містило в собі і красу, приковувало увагу своїми художніми чеснотами. Тому і в нашій статті у відомій послідовності — від простого до складного, разом з технічними питаннями піде мова про «настройку ока», про «систему порівнянь», про конкретно визначених закономірностях сприйняття світла і кольору, про розкриття змісту прийнятих в художній практиці естетичних категорій: колірної насиченості і яскравості, тональної і колірної гармонії, цілісності форми і т. п., іншими словами — про живописне сприйняття світу.

Робота з натури повинна неодмінно підкріплюватися вивченням кращих витворів мистецтва. Тоді ми не тільки збагачуємо себе духовно, розвиваємо свій розум і естетичний смак, але одночасно осягаємо і основи професійних знань.

Кожний початківець має звичайно свого улюбленого художника, якому він прагне наслідувати в прийомах, в техніці виконання, у виборі мотивів. Це цілком природно. Але тільки необхідно при цьому пам'ятати, що майстерність художника є результатом його багаторічного творчого досвіду, обумовлено його творчим даруванням і темпераментом. За технічними прийомами, як то кажуть, за манерою майстра, коштують довгі роки навчання і пильного вивчання натури. І, якщо ми порівняємо учнівські роботи улюбленого майстра з його зрілими творами, ми неодмінно це помітимо.

Учнівські роботи не тільки більш боязкі, менш довершені по виконанню. Вони, як правило, бувають протокольними, схожими між собою по технічних прийомах; вони не розкривають ще творчого вигляду майбутнього художника — властивого майстру індивідуального сприйняття миру і властивих його даруванню засобів виразу.

Зрілий художник, озброєний знаннями і досвідом, вирішує задачу упевнено, віртуозне, знаючи кінцеву ціль, бачить і передає більш істотне і характерне в натурі. Образотворчі засоби мають свої, властиві даному майстру індивідуальні риси.

Учень вивчає предмет, накопичує знання про предмет, зображає предмет зі всіма його подробицями, а тому учнівська робота буває надмірно «замучена», «засушена», іноді роздроблена, недостатньо зібрана, як би більш фотографічна і позбавлена індивідуальній виразності. І це цілком природно, тут немає нічого негожого. «Буде просто, як переробиш раз із сто» — любив повторювати відомий російський художник П. А. Федотов. Тому наслідувати зовнішнім технічним прийомам, «почерку»