Досить популярним мотивом був кінь, який символізував силу й витривалість, і олень, що репрезентував довге життя й заможність. Птахів вважали передвісниками весни, а тому їх також зображували на писанках. Навіть комахи мали своє місце в українському писанковому мистецтві. Наприклад, павук – це символ наполегливості, терпеливості та художнього промислу. Метелик являє радісне, безжурне дитинство, перехід душі у вічне щасливе життя. Бджола, тим часом, символізує чистоту душі.

Чи не найпопулярнішими символами й узорами на писанках є геометричні. Писанкарка ділить площину на яйці рівними лініями, творячи квадрати, трикутники та інші форми. Відтак вона заповнює ці площини іншими символами. Дуже цікавим використанням геометричного мотиву є писанка, яка має назву „сорок клинців” і складається із сорока восьми трикутників. У давніші часи кожний трикутник призначався для сповнення одного бажання. Після приходу християнства сорок клинців стали символом сорока днів посту, сорока мучеників, або сорока днів перебування Ісуса в пустині.

Серед інших геометричних узорів є драбинка (символ пошуків кращого життя), решето (символ відокремлення добра від зла), кошик (символ материнства та знання), доріжка (символ вічності).Певне місце посідає надзвичайно своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги. В народі він має назву „безконечника” і дуже розповсюджений в писанках Гуцульщини і Буковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини виступає домінуючим елементом орнаменту, що композиційно підкорює собі не лише інші форми геометричного розпису, а й розподіл на писанці кольорів. На Полтавщині й Поділлі цей елемент набрав дальшого розвою і внаслідок видовження гребеня хвилі та взаємо переплетіння перетворився на своєрідний лабіринт складного кольорового рішення .З ним пов’язане цікаве повір`я. Безконечник на писанці не має ні початку, ні кінця, отож зло, яке потрапить у хату й цю пастку, ніколи більше не турбуватиме власника.

Існує ціла серія дохристиянських символів, інтерпретація яких змінилася відповідно до нової віри. Крапки, які символізували зорі на небі, або зозулині яйця (символ весни), стали символом сліз Матері Божої, риба – первісно символ здоров`я Ісуса Христа, хрест, який колись був суголосним з чотирма сторонами світу, набрав християнського значення. Так сталося і з трикутником. Спочатку він репрезентував трійцю – землю, небо й вогонь; сьогодні він є символом Бога отця, Бога сина і Богодуха святого.

Варто згадати про ще один найдревніший символ, який використовувався у розписах українських писанок. Це богиня Берегиня – символ життя і родючості, матері усього живого та існуючого. Вона зображена як жінка на повний зріст з піднятими догори руками. Подібний образ жінки-праматері був широко відомий і в інших народів. Образ її персоніфікується в єгиптян в Ізіду, у вавілонян – в Іштар, у греків – в Теру, у фракійців – в Семелу, у скіфів-землеробів – в Табіті.

Символіка на писанках стосується не лише їхнього орнаменту ,а також кольору. Кожний район України має своє характерне поєднання барв.

Висновок

Яйце. Звичайне біле яйце. А додати до нього безмежну терпеливість, спокійну руку, майстерність, звичайного воску, тисячолітню традицію та трішки своєї душі й витвориться українське великоднє яйце, зване писанкою. Її узори виникли в давні часи, ще далеко до прийняття християнської віри, коли наш народ почитав природу й перебував під її владою. У глибині сторіч наші пращури відзначили велике весняне свято пробудження природи після довгого зимового сну, перемоги добра над злом, світла та тепла над холодною темрявою. В цей час дівчата та жінки оздоблювали яйця різноманітними візерунками та використовували їх у своїх ритуалах. Яйце, джерело життя, було символом бога-сонця, наймогутнішого божества в дайбозькому пантеоні. Яйце було магічним знаряддям, яке мало впливати на все те, від чого залежало щасливе життя наших пращурів: квіти, житло, дерева, птахи, риби, бджоли, корови, коні, олені.

Слава про красу й оригінальність українських писанок давно вже сягнула найдальших країн. Багато зарубіжних музеїв зацікавились ними. Найбільші колекції наших писанок за межами України є: в Лондонському королівському музеї, у Санки-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, у Краківському та Празькому музеях.

На жаль, через свою нестійку основу писанки недовговічні. Тому доводиться увічнювати їх шляхом ретельного замальовування. Це справа надзвичайно важлива. І велику допомогу могли б надати тут учні старших класів, замальовуючи писанки своїх сіл, районів та, пересилаючи свої замальовки до національної бібліотеки ім .Вернадського чи до Київського музею народного декоративного мистецтва. Точне значення назв місцевості, писанок, окремих деталей орнаментів, збереження кольорів, а можливо, і записи якихось міфологічних оповідань, напевно, дозволило б історикам, мистецтвознавцям розкрити ще не одну таємницю нашого минулого, відтворити безцінні народні скарби у розкішних альбомах чи атласах. З вдячністю згадували б нащадки цю подвижницьку працю.

Зі свого боку ми, громадяни вільної України, маємо щиро подякувати нашим землякам, які волею долі опинилися в різних куточках світу, за збереження традицій українського писанкарства та широке ознайомлення інших народів з однією із найбарвистіших галузок нашого мистецтва і нашої історії.

Сотні тисяч відвідувачів щорічно збирають зарубіжні виставки українських писанок. Приспів час і для що весняних фестивалів писанок у кожному нашому селі, у кожному місті.

Згадаймо слова одного з найосвіченіших українців, одного з найбільших художників України – нашого Великого Кобзаря:

Село на нашій Україні –

Неначе писанка