Зарубіжна культура епохи Просвітництва

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................................3

1.Зарубіжна культура епохи Просвітництва......................................................4

2. Українська культура в умовах національного відродження.........................9

Висновки..............................................................................................................16

Література.............................................................................................................17

ВСТУП

Культурний рух Просвітництва був започаткований в Англії у другій половині XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї "епохи Просвіт-ництва". В усіх країнах Європи розвиток культури у XVIII ст. тією чи іншою мірою проходив під знаком ідей Просвітництва. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітителів сформувався у Франції у XVIII ст. Саме звідси, несучи на собі відбиток французького генія, ідеї Просвітницт-ва поширились по всій Європі. Під їх впливом розвинувся революційний рух в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі.

В історичній зміні культурних епох Просвітництво привертає увагу на-пруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому просторі, в основному XVIII ст. Панівною ідеєю Просвітництва є розум, його здат-ність пізнати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним міри-лом усього сущого на землі.

Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поши-рилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітництва припадає на XVIII ст. — середину XIX століття. У цей період розви-ток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини XVIII ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася в про-вінцію з деякими етнографічними особливостями двох великих імперій. Це призвело до занепаду ренесансно-барокової (козацької) культури, породив-ши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.

Зарубіжна культура епохи Просвітництва

Соціально-економічний розвиток європейських країн набув напередодні епохи Просвітництва досить нерівномірного характеру: якщо в Голландії буржуазні відносини вже повністю сформувалися, а Англія рішуче рухалася до антифеодальної революції, то Франція переживала в ХУІІ-ХУІП ст. розквіт абсолютизму; Італія в результаті перемоги Контрреформації виявилася надовго відкинутою з переднього краю суспільного розвитку. Таке розмаїття загальної серцевиною філософських І соціально-політичних роздумів просвітителів є також проблема виховання, їхня безмежна віра у розум надає вихованню функцій основного орієнтиру людини.

Таким чином, найістотнішою рисою Просвітництва с "поворот" до людини. Мислителі-просвітники головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв'язку з цим основний акцент робиться на розум, шляхи й засоби приведення суспільства відповідно до вимог розуму, насамперед таких, як рівність, справедливість, свобода, братство тощо.

Отже, Просвітництво повертає до людини. Але чи є це повернення справді гуманістичним? На відміну від періоду Відродження, коли були висунуті гуманістичні ідеали творчої і неповторної людської особистості, Просвітництво формує своєрідний "спільний знаменник", під який підводяться індивіди і який виявляє себе як абстрактна ознака, що є "значущою" не з точки зору особистісно-людського (справді гуманістичного) змісту, а з позицій "вузькотехнологічних" (виробничих, управлінських тощо). Саме таку людину - "усереднену особистість", представника "сурогатної спільності", "машину з кісток і м'яса" - і ставить на передній план Просвітництво.

Однак спільна позиція представників різних філософських шкіл, течій і напрямків епохи Просвітництва не виключала різноманітності підходів до розв'язання ними як світоглядних питань, так і конкретних соціально-політичних проблем. Крім того, у кожній країні просвітницький рух мав відбиток національної самобутності.

Вже у XVII ст. соціально-економічний і політичний розвиток євро-пейських держав, незважаючи на своєрідність шляху обраного кожною, набув характеру загального процесу, єдиного за своїми тенденціями й спрямуванням 1. Процес генезису продуктивних сил в Англії та Голландії внаслідок успішних буржуазних революцій набуває незворотного харак-теру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвитку Європи. Ознаками останньої фази загальної кризи феодалізму стали глибока по-вага досвіду і людської думки та раціоналістичне світобачення, що при-йшло на зміну теологічному. Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання й поведінки людини, став чи не головним джерелом ідеології Просвітництва.

Отже, панівною ідеєю Просвітництва був розум. Відповідно до цього змінився традиційний погляд на людину. На думку просвітителів, всесвітній розум накреслив параметри людського існування. Людина кваліфікувала-ся як істота політична, а суспільство — як співтовариство таких істот. Доб-робут людства просвітителі ставили в пряму залежність від розуміння й виконання вимог закону, намагаючись спрямувати інтелектуальні зусил-ля у відповідному напрямі.

В основних рисах політична програма англійського Просвітництва була сформована філософом Локкам (1632—1704). Найвідоміший його твір — "Досвід про людське розуміння" (1690) містив позитив-ну програму, сприйняту не тільки англійськими, а й французькими про-світителями. До невід'ємних прав людини, за Локком, належать три ос-новні права: на життя, свободу і власність. Правова рівність індивідів — необхідний результат прийняття трьох невід'ємних прав. Згідно з його трактуванням "природного стану" людини і "природного" закону, надані людині від природи життя та свобода й набута працею власність потре-бують постійного захисту. Подбати про нього людина добровільно й свідомо доручає державній владі. Якщо остання не спроможна створити нормальні умови для існування й саморозвитку особи, люди змушені за-мінити політичний устрій. Так обґрунтовувалась потреба буржуазних революцій.

У XVIII ст. етику самолюбства, або розумного егоїзму, розвинув анг-лійський філософ Ієремія Бентам (1748—1832). Він вважав, що за допо-могою моралі та законодавства можна регулювати людські вчинки так, щоб вони приносили якомога більше щастя. За Бентамом, вища мета людського життя — найвище щастя найбільшої кількості людей.

Новий етап пошуків англійськими просвітителями альтернативних форм громадянської поведінки пов'язаний з Адамом Смітом (1723— 1790). Цей видатний теоретик товарно-грошових відносин став їх гаря-чим захисником і пропагандистом багато в чому з морально-етичних міркувань. У своїй теорії Сміт відводив велике місце ринку, вважаючи, що саме ринок визволив