Таким чином, англійська філософська думка проклала дорогу фран-цузькому просвітництву щодо ідей, які французькі філософи XVIII ст. зро-били такими популярними.

Французьке Просвітництво представлено іменами Вольтера, Жан-Жака Руссо, Дені Дідро, Шарля Луї Монтеск'є, Поля Анрі Гольбахата ін. У сере-довищі французьких просвітителів виявлялися політичний радикалізм і месіанські настрої, опозиція існуючому ладу. Французьке Просвітництво не являло собою однорідної ідейної течії між його представниками були чималі відмінності.

Особливе місце серед французьких мислителів XVIII ст. посідає за своїми класовими позиціями ранній комуніст Жан Мельє (1664—1729).У зали-шеному ним єдиному творі "Заповіт" піддавалися гострій критиці не лише суспільні відносини феодальної Франції, а й основи класового суспільства в цілому. Проте Мельє виступав не лише проти феодального гніту. Він за-перечував також приватну власність, вважаючи її початком усіх соціаль-них лих. Лише зі знищенням приватної власності, на його думку, людство позбудеться злиднів, тиранії і війн. У "Заповіті" зображені риси ідеального ладу, основою якого є загальна власність і обов'язкова для всіх праця. Ко-мунізм Мельє має утопічний характер. Щоб здійснити революцію і ство-рити нове суспільство, досить, за його задумом, лише просвітити народ 4.

Передовий мислитель Франції Шарль Монтеск'є (1689—1755) у своїх творах "Перські листи", "Роздуми про причини величі й падіння рим-лян", "Про дух законів" виступає проти феодалізму і необмеженої монархії. Він був прихильником конституційної монархії, хоч теоретично віддавав перевагу республіці, яку, на його думку, можна запровадити лише в малих країнах. Політичні погляди Монтеск'є, зокрема його вчення про розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади між незалежними, але підконт-рольними одна одній інстанціями, мали прогресивний характер. Вони були спрямовані проти феодально-абсолютистських порядків. Помірко-ваність поглядів Монтеск'є, тісно пов'язаного з чиновництвом, відбилась у його схильності до компромісу з феодальною монархією 3.

Найвидатнішим представником поміркованого крила французького Просвітництва був Франсуа Вальтер (1694— 1778). Його величезний та-лант знайшов вираження у різноманітних літературних, філософських, істо-ричних творах, блискучих за формою, насичених ненавистю до феодальної держави і релігійного фанатизму. До кінця життя він боровся за знищення кріпосництва і духовного рабства. З його філософських творів найвидатнішими є "Філософські листи", "Основи філософії Ньютона", "Філософський словник", "Метафізичний трактат". Як історик він найбільше відомий свої-ми працями "Доба Людовіка XIV', "Досвід про нрави і дух народів". Остання праця є справжнім маніфестом просвітницької історіографії XVIII ст. Як і іншим просвітителям, Вольтеру притаманний ідеалізм у розумінні історії. Вбачаючи основний зміст історичного процесу в боротьбі з невіглаством і фанатизмом, він відводить значну роль поширенню освіти.

Новий етап у розвитку французького Просвітництва XVIII ст. знамену-вав своєю творчістю Жан Жак Руссо (1712—1778), ідеолог революцій-ної дрібної буржуазії. Його ідеї, висловлені у творах "Юлія, або Нова Елоїза", "Сповідь", "Мрії любителя самотніх прогулянок", "Міркування про по-ходження й причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір, або Принципи політичного права", забезпечили йому особливе місце се-ред ідеологів Просвітництва. Виступаючи проти соціальної нерівності, деспотизму і рабства, визнаючи законною боротьбу народних мас проти монархії, Руссо спростовує як злочинне будь-яке насильство над приро-дою і особою. У своєму романі-трактаті "Еміль", присвяченому проблемам виховання, Руссо визначає останнє як спосіб розвинути в людині надані їй природою основи здоров'я і моральності.

Отже, одним з основних напрямів філософських і соціально-політичних шукань просвітителів стає проблема виховання, їхній громадський пафос реалізується у заклику до створення в суспільстві умов, сприятливих для формування цілісної, не роздертої суперечностями істоти. Цьому присвя-чено зусилля найвидатніших представників Просвітництва, їхні твори ста-ють програмою соціальних перетворень, знаряддям формування нового типу особи, іншого способу мислення, сприяють радикальній зміні світо-глядної парадигми — у реалістичному універсалізмі, нових уявленнях про сутність держави і розумінні способу її устрою, у політизації правової свідо-мості, виробленні концепції громадянської рівності, реальній секуляризації суспільної свідомості, бурхливому розвитку природознавства.

Яскраве свідчення того — "Словник, або Енциклопедія наук, мистецтв і ремесел" у 28 томах, що видавався у Франції за редакцією Дідро з 1751 по 1772 р. і був подією загальноєвропейського масштабу. Відображаючи то-гочасний рівень знань, "Енциклопедія" об'єднала навколо себе опозицію феодальному режимові, захисників суверенної людської особи, її свобод: д'Аламбера, Монтеск'є, Вольтера, Руссо, Гольбаха, Тюрго, Кене, Кондорсе, Бюффена та ін. Переконливо й авторитетно проникаючи в усі сфери соці-альної дійсності Франції, "Енциклопедія" закликала до об'єктивного до-слідження природи й суспільства всупереч релігійному ставленню до ре-ального світу. "Енциклопедія" так чи інакше підтримувала нові принципи, що вносились у педагогічну науку з позицій просвітницького погляду на формування людини: ідеї вирішального впливу середовища, природної рівності здібностей, вимоги реальної освіти 2.

26 серпня 1789 р. Установчі збори Франції ухвалили "Декларацію прав людини і громадянина", яка, грунтуючись на ідеях просвітителів, виголо-шувала, що люди народжуються і залишаються вільними та рівними у пра-вах, що природними і незаперечними правами людини є "свобода, власність, безпека і опір гнобленню", що верховну владу санкціонує народ, що всім громадянам незалежно від походження має бути доступною будь-яка поса-да. Проголошувалася свобода особи, слова, думки, совісті та друку. Ствер-джувалося, що освіта робить людей практично рівними перед законом і людьми.

2. Українська культура в умовах національного Відродження

Діяльність представників просвітницького руху сприяла тому, що Про-світництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною і не-від'ємною складовою. Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширились