Національна політика Росії в другій половині XIX століття
ЗМІСТ
Вступ......................................................................................................................4
1.Російська імперія у середині XIX.....................................................................5
2. Російська імперська присутність на Україні..................................................7
3. Модернізацій процеси в Російській імперії та Україні...............................12
4. Вплив політики Росії на соціально-економічний розвиток України цієї доби.......................................................................................................................19
Висновки...............................................................................................................30
Література.............................................................................................................31
ВСТУП
Історії України приділяв велику увагу видимий вчений Миколо Грушевський. Деякі питання національної політики Росії що до України він розглядав в праці “Украинство в России, его запросы й нужды” 6.Нариси історії України у тому числі і цього періоду та політика Росії розглянути у роботах Ярослава Грицака та Дмитро Дорошенко 5, 8.
Політика російського централізму і українська автономія розглянута у працях Зенона Когута, зокрема ліквідація Гетьманщини. Руська політика у Малоросії до начала XX століття розглянута Корниловим А.И. 12, а також О. Реєнтом в книзі “Україна в імперську добу” 21 .
Могульва С.М. у своїх роботах досліджувала історію Південної України XVIII—XIX сто-ліття зокрема ліквідацію козацтва. 16. Історію козацтва цікавився також Н. Стороженко. Тарас Гунчак розглядав політику Росії цієї доби у “Нарисах політичної історії” 5. Редько. Ф.А розглядав Колонізаційна політика російського царизму в Пів-денній Україні в декілька раніший період (у кінці XVIII ст.)
У різні часи до цього питання зверталися такі вчені та історики як: Іван Брик, І. Борщак, М.А Гастроян, С.Ф. Орешков, Ю.А. Петросян. Н.П Риневич., В.Г.Сарбей, Патер Іван, Лозинський М. Дмитро Соловей та багато інших.
Таким чином тема національної політика Росії в другій половині XIX століття розглядалася великою плеядою авторів, кожний з яких показав своє висвітлення цього суперечливого періоду Російської та Української історії.
1.Російська імперія у середині XIX
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці пере-бували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централі-зована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потре-би брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політич-ним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина на-селення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.
В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імпера-тори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання ЇЇ самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відпові-дав інтересам імперії. На відміну від знаті,— як української старшини, так і поль-ської шляхти,— що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принци-пом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити, І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях 12.
Російська імперія була однією з найбільших у світі. Окрім величезних розмірів вона помітно відрізнялась від інших європейських держав своїм політичним устроєм. У жодній країні континенту правителі не мали такої необмеженої влади, якою користувалися царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною,
У XVIII та XIX ст. українців Російської імперії, як правило, називали малоросами. Ті з них, що про-живали на території Австрійської імперії, продовжували називати себе русинами.
Ніде поліція ні була також жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. У XVIII ст. в результаті реформаторської діяльності Петра І й Катерини II імперія далеко віді-йшла від примітивного й напівазіатського князівства Московського, яке дало їй по-чаток. Вона могла похвалитися величезною армією, зорієнтованими на європейські зразки чиновництвом, що дедалі зростало, і дворянською елітою. Однак попри ці зміни російські правителі не відмовилися від самодержавства — цього основного принципу давньої московської політики, за яким царям належала абсолютна влада над усіма їхніми підданими в усіх царинах їхнього життя.
На початку XIX ст. з'явилися деякі невиразні ознаки того, що молодий і попу-лярний цар Олександр І, можливо, доведе реформи до їхнього логічного завершення й подарує підданим конституцію, яка замінила б самодержавство владою закону. Але незабаром стало очевидним, що цей «освічений» монарх не сприймав ідею конституції серйозно. Проте він посилив сподівання реформ серед крихітної лібе-ральне настроєної групи імперської еліти, й у грудні 1825 р., зразу після його смерті, купка дворян із метою встановлення конституційного правління вдалася до спроби державного перевороту. І хоч повстання декабристів зазнало нищівної поразки, нового імператора Миколу І глибоко вразив цей виклик, кинутий його владі, й він вирішує більш, ніж будь-коли, посилити контроль над своїми підданими 21.
Закоханий у військову муштру, Микола І намагається впровадити у цілому су-спільстві дисципліну й порядки милої його серцю армії. З цією метою він розширив бюрократичний апарат і у 1826 р. впровадив Третій відділ імперської канцелярії -першу російську таємну поліцію. Він також наказав