земській, судо-вій та військовій. Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління -земств. Цей крок самодержавства пояснюється його ба-жанням компенсувати дворянам їхні економічні втрати шляхом надання їм обмеженої влади на місцевому рівні; блокувати опозиційність лібералів, спрямувати їхню енер-гію на вирішення конкретних державних справ; створити орган, здатний ефективно розв'язувати проблеми провін-ції. Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Уряд пильно стежив за діяльністю земств, не допус-каючи обговорення на їх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських ус-танов між собою, боячись організованої опозиції та вису-вання єдиних вимог. Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні прогресивних принципів: безстановості су-дочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласнос-ті судового процесу, змагальності сторін при розгляді судо-вої справи (у судах з'явилися прокурор, який звинувачу-вав, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі гро-мадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави. Військова реформа, що здій-снювалася 15 років, мала на меті шляхом модернізації ар-мії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замі-нила ненависну рекрутчину загальною військовою повин-ністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.
Реформи в Росії відрізнялися від реформ у Австрії. По-перше, вони проводилися пізніше. По-друге, їх могут-нім каталізатором став міжнародний фактор — участь і поразка в Кримській війні. По-третє, вони були обмежени-ми, непослідовними і незавершеними. Якщо в Австрій-ській імперії (з 1867 р. — Австро-Угорській) буржуазні реформи діяли вже 1848 р. (опубліковано конституцію, скликано парламент), то в Росії через сукупність причин (віддаленість від основних центрів європейського життя, традиційно високий авторитет монархії, міцний адмініс-тративно-репресивний апарат, сила консервативного табо-ру, слабкість та неорганізованість опозиційних сил тощо) реформи залишилися незавершеними.
Провівши земську, судову, військову, фінансову, освіт-ню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадян-ського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної надбудови — не проголосив конституції і не скликав парла-мент.
Саме тому модернізація у Росії не мала системного ха-рактеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до прогресивнішого, порівняно з феодалізмом капіталістично-го способу виробництва. Крім того, російський варіант наз-доганяючої модернізації мав значні протиріччя:
- аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі;—
зміцнення общинних порядків, що проголошувало-ся реформою, вступало в суперечність з утвердженням гро-мадянських прав селянства;
- демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом;
- самодержавство виходило за межі моделі створюва-ної ним правової держави;
- незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верства-ми суспільства;
- панування багатоукладності в економіці робило стан суспільства нестабільним, створювало ґрунт для контрреформ.
Отже, російські реформи 60—70-х років здійснювали-ся за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаман-ні ініціювання реформ «згори», вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галу-зей, збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціально-го напруження. Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення в українських землях — складовій Ро-сійської імперії — спричинили суперечливі тенденції та процеси: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо, з іншого боку — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціо-нування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства.
4. Вплив політики Росії на соціально-економічний розвиток України цієї доби
Скасування кріпацтва та буржуазні реформи не сприя-ли автоматичній ліквідації феодального ладу. Цей крок був спробою самодержавства модернізувати старорежимну феодальну машину, цивілізувати суспільні відносини. Ос-кільки реформи проводилися згори, базові феодальні структури певною мірою зберегли свої позиції. Залишили-ся поміщицьке землеволодіння, селянська община і само-державство. В історичній літературі їх традиційно назива-ють залишками феодалізму, але це зовсім не залишки, а основні елементи феодального механізму, з якого рефор-матори вилучили (сподіваючись, що для руху вперед цього достатньо) лише одну ланку, одне, але принципово важли-ве коліщатко — кріпацтво.
Непослідовність, незавершеність реформ 60—70-х ро-ків та особливості соціально-економічного становища різ-них регіонів України в складі Російської імперії зумови-ли перехід аграрного сектору до капіталізму водночас двома шляхами — прусським та американським. Якщо прусський шлях передбачав уповільнене вростання помі-щицького господарювання в капіталізм за рахунок напів-феодальної експлуатації селянства, то американський відкривав зовсім інші перспективи — швидке зростання фермерських господарств, звільнення від будь-яких за-лишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння.
У пореформений період прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії Украї-ни. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресую-чого розорення і кабали основної маси селянства. Правобе-режжя завдяки розвитку цукрової промисловості дещо ви-переджало за темпами економічного розвитку Лівобереж-жя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, набув поширення амери-канський спосіб переходу до капіталізму - - поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільно-найманій праці; заможні селяни формували товарні госпо-дарства фермерського типу.
Значні зміни та зрушення сталися в пореформений пе-ріод у сфері землеволодіння та землекористування. Капі-талістична конкуренція та перетворення