По-перше, сформувався досить високий рівень концен-трації землі. Так, на початку XX ст. власниками 68% усієї дворянської землі були майже 3 тис. поміщиків. Харак-терно, що поряд із спадковими великими землевласника-ми Браницькими, Скоропадськими, Потоцькими з'явили-ся великі землевласники нової хвилі — Симиренки,Тере-щенки, Харитоненки.

По-друге, відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості, активного витіснення дворянського землево-лодіння буржуазним. Статистика свідчить, що у 1877— 1905 рр. поміщики українських губерній продали особам недворянського походження майже 6 млн. десятин землі, що становило більше третини загальної площі дворянсько-го землеволодіння. Буржуазні реформи відкрили нові пер-спективи перед селянством, адже більша частина помі-щицьких земель була викуплена заможними селянами, які за той самий відрізок часу (1877—1905) збільшили свою зе-мельну власність за рахунок дворянської на 4,5 млн. деся-тин, через що власний земельний фонд зріс майже у 4 рази.

У другій половині XIX ст. помітні зміни відбулися в землекористуванні. Зокрема, з 60-х років розпочалося значне зростання орендування землі. Половинчастість ре-форм, збереження значних залишків феодалізму в аграр-ному секторі зумовили в перші пореформені роки доміну-вання відробіткової форми оренди, відповідно до умов якої селянин мусив за користування землею або відробляти, або ж віддавати частину врожаю. Проте з часом зміцнення капіталізму в аграрному секторі, зростання товарності гос-подарств сприяли поширенню грошової, підприємницької оренди.

Бурхливо розвиваючись, капіталізм стимулював появу в сфері сільськогосподарського виробництва прогресивних тенденцій, процесів та явищ - застосування техніки в землеробстві, використання вільнонайманої праці, зрос-тання посівних площ та поліпшення структури посівів то-що. Особливо поширеним було використання удосконале-них знарядь праці, сільськогосподарських машин та но-вих прийомів агротехніки в південноукраїнському регіоні. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло май-же 700 парових двигунів. Характерно, що процес модерні-зації сільського господарства мав тенденцію до приско-рення темпів та зростання масштабів. Так, протягом 70— 80-х років XIX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її виробництво на Півдні України за ці роки зросло в 12 разів.

Капіталізація поміщицьких та селянських господарств сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці. Напри-кінці XIX ст. кількість поденних та постійних найманих робітників, зайнятих у землеробстві України, становила майже 2 млн. осіб. Наймана праця найбільше використо-вувалася в Катеринославській, Таврійській, Херсонській, Київській, Подольській та Волинській губерніях. Законо-мірно, що саме в цих землях виникли робітничі ринки - містечка Шпола і Сміла (Київська губ.), Єлисаветград, Одеса (Катеринославська губ.), Каховка (Таврійська губ.) тощо.

За період від 1860 р. до 1887 р. посівні площі зросли в 1,5 раза. З одного боку, це свідчення екстенсивного розвит-ку господарства, з іншого — показник такого прогресивно-го явища, як колонізація Півдня України. Водночас із зростанням посівних площ відбулися суттєві зміни у структурі посівів: різко збільшилася питома вага посівів пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукровий буряк, картопля, тютюн тощо.

Такі зрушення дали змогу пореформеній Україні пе-ретворитися на потужний центр виробництва сільськогос-подарської продукції. Вона відіграє дедалі помітнішу роль не лише на загальноімперському, а й на світовому ринку: її частка в експорті пшениці Російської імперії становила 90%. До того ж в Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% — пшениці та 10% — кукурудзи.

У 60—80-ті роки XIX ст. завершився промисловий пе-реворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва — до ши-рокомасштабного, від ручної праці — до застосування па-рових двигунів та системи машин. Так, якщо 1860 р. в Ук-раїні налічувалось 2147 промислових підприємств (без ви-нокурних), на яких працювало 86 тис. робітників, то в 1895 р. — вже ЗО 313 підприємств і відповідно 205 тис. ро-бітників. (Надзвичайно важливо, що в більшості випадків нові підприємства фабрично-заводського типу створювали-ся на новітній технічній та технологічній базі, з урахуван-ням передового світового досвіду організації виробництва.)21.

Характерно, що на новому етапі, крім помітних кіль-кісних змін, відбуваються і значні якісні. Зокрема, в 60— 80-ті роки поступово занепадають провідні галузі дореформеного періоду — ґуральництво, виробництво сукна тощо, які розвивалися в поміщицьких маєтках на мануфактур-ній основі. Натомість вперед вийшли галузі важкої індус-трії, які забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки, — залізорудна, вугільна, металургійна, маши-нобудівна.

Будь-які докорінні зміни в економіці, як правило, ставлять перед суспільством три проблеми — робочої сили, капіталів, сировини. Для їх розв'язання в пореформений період виникли сприятливі умови. Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумо-вили появу значної кількості робочої сили. Для розгортан-ня широкомасштабної машинної індустрії знайшлися і ка-пітали. Основними джерелами фінансування стали урядо-ві субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та ефективне використання старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині XIX ст. підвести під політику мо-дернізації економіки потужну сировинну базу.

Розгортан-ню промислового перевороту сприяла і урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових ка-зенних замовлень на тривалий строк, кредитуванні про-мисловості державним банком, запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізато-ром модернізаційних процесів у економіці стало залізнич-не будівництво. За сорок пореформених років довжина за-лізниць імперії зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верст, 1/5 з них припадала на Україну. В західних країнах залізничне бу-дівництво завершувало промисловий переворот, тоді як у Російській імперії на ранній фазі модернізації воно стало стимулом для розвитку кам'яновугільної,