Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас через сукупність обставин (вигідне географічне розташування; природні багатства; дешева, але кваліфікована робоча си-ла та ін.) мала і свої особливості:

1. Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської Імперії. У пореформений пе-ріод центр важкої індустрії поступово переміщується з Уралу, де зберігалися пережитки кріпосництва, у півден-ноукраїнський регіон, у якому машинна індустрія одразу виникала на новому капіталістичному підґрунті. «Підпри-ємницька лихоманка» в Донбасі призвела до того, що ви-добуток кам'яного вугілля зріс від 1861 р. до 1900 р. у 115 разів. До кінця XIX ст. у 158 разів збільшилося в цьому регіоні виробництво залізної руди, тоді як на Уралі лише в 4 рази. Завдяки масовому та активному запровадженню но-вітньої техніки енергоозброєність кожного заводу Півдня в середньому у 42 рази була вищою, ніж на Уралі. Тому про-дуктивність праці робітника-металурга Півдня в 6 разів була вищою за продуктивність праці уральського робітни-ка. Такі зміни дали можливість Україні (особливо півден-ній її частині) перетворитися на потужний індустріальний регіон, який давав майже 70% видобутку кам'яного вугіл-ля, значну частину виплавки чавуну, заліза і сталі Росій-ської імперії.

2. Швидші порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії. Так, якщо протягом 1870—1880 рр. у Російській імперії приріст виплавки чавуну становив 25%, а прокату — 139%, то в Україні відповідні показни-ки зростання були значно вищими — виробництво чавуну збільшилося в 4 рази, а прокату — в 7,7 раза. Аналогічні процеси мали місце в пореформений період і в інших галу-зях важкої індустрії України.

3. Високий рівень концентрації виробництва. Промис-ловий переворот, конкуренція, потреби раціональної орга-нізації праці сприяли швидкому зростанню концентрації виробництва. У 1892 р. на восьми найбільших шахтах Донбасу було видано на-гора вугілля та антрациту більше третини річного видобутку краю. Характерно, що концен-трація виробництва вела, як правило, до зменшення кіль-кості підприємств і зростання кількості їх продукції. Зок-рема, в 60—90-ті роки при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Україні (з 247 до 153) виробництво цук-ру на них зросло в 14 разів.

4. Значний вплив іноземного капіталу. Охоронна мит-на політика уряду змусила іноземних підприємців відмо-витися від ввезення закордонних товарів і перейти на ін-вестування промисловості. Ввозити капітал до Російської імперії було досить вигідно, цьому сприяли державні піль-ги, дешева робоча сила, значні запаси сировини, неозорі ринки збуту. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Більшість капіта-лів іноземці вкладали в кам'яновугільну, гірничорудну та металургійну галузі. Наприкінці XIX ст. у гірничій про-мисловості України іноземцям належали 80—90% усіх ак-ціонерних капіталів. Наслідками залучення іноземців до розбудови машинної індустрії були не тільки додаткові значні капітали, а й запровадження новітніх техніки й тех-нології, використання апробованих у передових країнах форм організації праці, ангажування кваліфікованого, високопрофесійного персоналу. Водночас левову частку при-бутків важкої індустрії вивозили за кордон.

5. Структурна і територіальна диспропорційність. Характерним для наздоганяючого варіанта модернізації є вибіркове, а не системне запозичення і використання світо-вих досягнень у галузі техніки, технології та організації ви-робництва; пріоритетність окремих галузей. Специфікою російського варіанта модернізації був пріоритетний розви-ток при підтримці держави важкої індустрії, яка розвива-лася темпами, вдвічі швидшими за галузі легкої промис-ловості. Якщо на початковому етапі модернізації подібна орієнтація була певною мірою виправдана, то надалі роз-виток цієї тенденції призвів до значних деформацій еконо-мічної структури України — гіпертрофованого нарощення продукування засобів виробництва за рахунок звуження виробництва предметів споживання. На жаль, ця тенден-ція в економіці України мала місце протягом майже всьо-го XX ст.

Іншою проблемою української економіки була терито-ріальна диспропорційність. Потужне нарощення промис-лового потенціалу та концентрація робочої сили Подніп-ров'я та Донбасу разюче контрастували з розвитком інших регіонів України. Характерно, що диспропорції в терито-ріальному розміщенні виробничих сил з часом не тільки не були подолані, а ще більше поглибилися і нині перетвори-лись на складну економічну проблему національної еконо-міки 7.

Формування економіки України як органічної части-ни економічного простору Російської імперії. Цей процес виявлявся в гіпертрофованому розвитку галузей важкої ін-дустрії південноукраїнських земель; гальмуванні частини галузей легкої промисловості (полотняна, суконна та ін.), які конкурували з аналогічним виробництвом центрально-російських земель; розбудові залізниць на догоду еконо-мічним та воєнним імперським інтересам; побудові укра-їнської промисловості на принципі незавершеності, від-сутності замкнутого технологічного циклу тощо.

Тому, незважаючи на те що за багатьма основними економічни-ми показниками українські губернії випереджали цен-тральні російські землі, імперський, колоніальний харак-тер їх експлуатації зберігався. Лише 15% українських промислових підприємств того часу виробляли готову про-дукцію, а решта потужного індустріального потенціалу України готувала сировину для вироблення кінцевого продукту в Росії. На цій основі формувалася схема загально-російського внутрішнього ринку, яка давала можливість центру за рахунок нееквівалентного обміну (сировина коштувала значно дешевше готової продукції) збагачува-тися і, крім того, формувати систему «зв'язку-залежності» між центральноросійськими губерніями, що перебували в привілейованому стані, і національними окраїнами. Саме ця схема була характерною для Російської імперії.

Отже, модернізація промисловості України в другій половині XIX ст. суттєво змінила місце та роль україн-ського регіону в імперській економіці. Зокрема, частка України в промисловому виробництві європейської части-ни Російської імперії від 1854 р. до 1900 р. зросла більш як у два рази — з 9,4 до 21%. На порозі XX ст. вона навіть пе-ревищила частку населення українських земель імперії, яка становила майже 18%1.

Розгортання буржуазних реформ, завершення промисло-вого перевороту, що відбувалися в другій половині