велика тільки так, як велика є держиморда”87. Реагуючи на критику, Бухарін написав у передовій статті своєї газети від 2 лютого: “Російський народ займає перше місце, як перший серед рівних. Його мова, його національна культура, його національне мистецтво чим далі, то все більше й більше приходять на допомогу народам СРСР”.

Сталінська Конституція СРСР 1936 р. і створена на її основі Конституція УРСР 1937 р. знову декларували рівноправність союзних республік, вільність соціалістичних націй, свободу виходу союзних республік зі складу СРСР. Чи то керівники КП(б)У не розуміли пропагандистського значення конституційних декларацій, чи не читали передовиць “Правди”, але вони почали досить вільно поводити себе у спілкуванні з центром. Виступаючи з доповіддю про проект Конституції УРСР на ХІV Всеукраїнському з’їзді рад, П.Любченко відчував себе як керівник суверенної держави, вдячний за допомогу у завоюванні справжньої незалеж-ності “великому російському народу”. Любченко насмілився навіть сказати про національну гордість українців, але “збалансував” цю заяву іншою: “почуття національної гордості у нас є складовою частиною пролетарського інтернаціоналізму”88.

Сталін теж збалансував національну політику щодо України: запровадив у життя найбільш прогресивну Конституцію СРСР і одразу після цього розгорнув Великий терор, у вогні якого згоріло все українське компартійно-радянське керівництво (за винятком викликаного в Москву і всіма забутого Г.Петровського). У передовій статті від 4 вересня 1937 р. газета “Вісті ВУЦВК” писала: “Всією підривною роботою на Україні керували головні довірені фашистських розвідок, всілякі любченки та хвилі”.

На початку 1938 р. в Україну приїхав на постійну роботу М.Хрущов. З призначенням його на посаду першого секретаря ЦК КП(б0У з лексикону українських керівників зникають такі поняття як українізація і великодержавний шовінізм. З приходом до влади в Україні М.Хрущова почалася неприхована русифікація всіх сфер життя. Та перебіг подій, у першу чергу – міжнародних, змусив керівників Кремля і київський компартійно-радянський субцентр влади відкласти свої наміри.

Література.

1. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

2. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933 рр. Мюнхен, 1959 (перевидана в Україні).

3. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літера-турної критики. К., 1994. Кн. 1-4.

4. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Украї-ні: 20-30-ті роки. - К., 1991.

5. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. - К., 1992.