Реферат на тему:
Жанри красномовства
У 1864 році в Російській імперії, до складу якої вхо-дила Україна, було проведено судову реформу, яка запровадила суд присяжних, відділила суд від адміністрації, закрі-пила виборність суддів, змагальність кримінального процесу. Було створено адвокатуру. Між звинуваченням і захистом проходили публічні змагання, які викликали інтерес слухачів. Судові промови часто висвітлювалися в пресі. Все це сприяло швидкому розвиткові й удосконаленню судової риторики.
З'являється ціле сузір'я талантів, серед яких і зірки з України:
Сергій Андрієвський, Микола Карабчевський, Микола Холева. До цього сузір'я можна віднести й Анатолія Коні, мати якого була ук-раїнка з Полтавської губернії, а сам він з 1867 по 1870 p. працював товаришем прокурора спочатку Сумського, а потім Харківського ок-ружного суду.
Які ж основні особливості їхнього судового красномовства?
По-перше, це широта гуманістичного підходу до фактів, що розглядалися в суді. На риторів дивилися як на виразників громадсь-кої совісті й моралі;
по-друге, вони були громадськими діячами і в буквальному, і в широкому розумінні цього слова;
по-третє, майстерне володіння усною і письмовою мовою (А.Коні, С. Андрієвський, М. Карабчевський публікували свої ро-мани, збірки віршів).
Характерною рисою діяльності цих особистостей є високий про-фесійний рівень, прекрасна загальна та юридична підготовка, знання кількох іноземних мов. Вони дивилися на суд, як на «школу для народу», в якій, за висловом Анатолія Коні, «повинні виноситися Уроки служіння правди і поваги людської гідності» .
Сергій Аидрієвськнй (1847—1918). Народився в Катеринославі. У 1865 році з золотою медаллю закінчив курс у місцевій гімназії і всту-пив на юридичний факультет Харківського університету. Після його закінчення в 1869 році працює в прокуратурі Харківської судової палати, потім слідчим в м. Карачеві, товаришем прокурора Казанського окружного суду. В 1873 році, за безпосередньої участі А. Коні, з яким був близький по спільній роботі в Харківській судовій палаті, Сергій Андрієвський переводиться товаришем прокурора Петер-бурзького окружного суду. Працюючи в прокуратурі столиці Російсь-кої імперії, він зарекомендував себе першокласним оратором, од-ним з провідних державних звинувачів (обвинувачів).
Коли в 1878 році готувалася до слухання справа Віри Засулич, яка звинувачувалася в замаху на вбивство Петербурзького городоначальника генерала Трепова, Андрієвському запропонували вис-тупати звинувачем у процесі, однак він відмовився брати участь у цьому процесі. Самостійний у своїх міркуваннях, сміливий у погля-дах, молодий правник поставив умову надати йому право в своїй промові визначити громадську оцінку вчинку Трепова І його осо-бистості. Зрозуміло, що адміністрація на таку вимогу не погодилася. Більше того, після розгляду справи В. Засулич Андрієвський був звільнений у відставку. Однак А. Коні підшукав своєму другові місце юрисконсульта в одному з Петербурзьких банків, а потім рекомен-дував до вступу в адвокатуру. Уже перший процес, в якому висту-пав Андрієвський, створив йому репутацію сильного адвоката. Про-мова у справі Бекер принесла репутацію одного із найблискучіших риторів і популярність за межами Російської імперії.
В основу судової промови Андрієвський завжди висував особу підсудного, умови його життя, внутрішні мотиви злочину. Він не відзначався глибоким всебічним аналізом матеріалів справи, недо-статньо надавав уваги висновкам попереднього слідства. «Не будуй-те вашого рішення на доказаності його вчинку, — говорив він в одній справі, захищаючи підсудного, — а загляньте в його душу і в те, що неминуче призвело підсудного до його способу дій».
Сергій Андрієвський — майстер психологічного захисту, оригі-нальний ритор, самостійний, з яскраво вираженою творчою індиві-дуальністю. Уміло користувався влучними порівняннями, часто вжи-вав гострі зіставлення.
У своїй книзі «Драми життя. Захисні промови» С. Андрієвський пише: «...Взагалі ж для кримінального захисту, не рахуючись з ви-датними обдаруваннями, скоріше за все, корисні освічені, розумні, щирі, добрі люди, а менш за все потрібні казуїсти, або ж порожні фразери, які самовдоволено пропонують публіці пошарпані квіти красномовства».
А ось ще один витяг із цієї книги, який засвідчує житєве і професійне кредо автора: «Якось у Вільні, один з приятелів мого клієнта, після дебатів сказав мені: «Що б про вас не думали, але кожен, хто слухає вас, мимоволі відчуває: ця людина говорить прав-ду. t ні від кого іншого я не чув відгуку більше для мене цінного, більш відповідного тому, чого я завжди прагнув».
Промовиста деталь. У романі «Хождение по мукам» прообра-зом чоловіка Каті адвоката Миколи Івановича для Олексія Толсто-го був саме Сергій Андрієвський.
Досить успішно Андрієвський займався і літературною діяльніс-тю. Він часто друкувався у «Вестнике Европы». У книзі «Литератур-ные чтения» за 1881 рік опубліковано ряд його творів — критичних статей про Некрасова, Тургенева, Достоєвського, Баратинського. Опубліковано дві збірки його віршів. А згадувані вже судові промо-ви Сергія Андрієвського ще за його життя витримали п'ять видань. У 1997 році відзначено 150-річний ювілей від дня народження цьо-го видатного українця, про якого в Україні нині, окрім фахівців, мало хто й знає. Видання його праць в українському перекладі ста-ло б добрим початком у справі заслуженого повернення в Україну цього доброго імені Анатолій Коні (1844—1927). Народився в Санкт-Петербурзі в інтелігентній сім'ї; батько — викладач історії в гімназії, доктор філософії, мати — актриса і письменниця. 1865 року Анатолій Коні закінчив юридичний факультет Московського університету. По-чинав помічником секретаря Петербурзької судової палати. Потім — товаришем прокурора окружного суду в Сумах, Харкові, де звернув на себе увагу громадськості як сміливий, об'єктивний звинувач.
Двадцятисемирічний Анатолій Коні стає прокурором Петер-бурзького окружного суду, а через шість років призначається голо-вою столичного окружного суду — першого суду Російської імперії. Як голова