Олександр П, висока судова адміністрація вимагали від голо-ви суду винесення звинувачувального вироку, причому якнайсуво-рішого. Проте А. Коні не лише не пішов на компроміс із власною совістю, але й відстояв незалежність своїх поглядів. Розгляд справи В. Засулич закінчився виправдувальним вердиктом. На непокірного суддю падає гнів начальства. «Вигнати» із суду його не могли, оскільки судді обиралися довічно, і Коні переводять у цивільну ко-легію «воювати з паперами». А його покровителя — міністра юс-тиції графа Палена було звільнено «за недбале ведення справи В. Засулич».

Після семирічного забуття, коли вляглися політичні пристрасті, вже за іншого царя, А. Коні присвоюють генеральський чин дійсно-го статського радника і призначають обер-прокурором Урядового Сенату, сенатором, членом Державної ради '. В 1888 році він знову в Україні, в Харкові, керує слідством у справі про аварію царсько-го потягу в районі ст. Борки. Невдовзі вченою радою Харківського університету йому присвоєно вчений ступінь доктора кримінально-го права за сукупністю робіт.

У 1917 році указом Тимчасового уряду А. Коні призначено го-ловою касаційних департаментів Сенату. А через рік його обирають професором кафедри кримінального судочинства Першого Петрог-радського університету, професором Інституту живого слова — уні-кального навчального закладу, де готували судових ораторів, спеці-алістів з мистецтва мовлення, письменників, акторів. На той час лише в Оксфордському університеті існувала кафедра поезії.

До цього слід додати, що в 1910 році Академією наук Російсь-кої імперії А. Коні (разом з Л. Толстим, А. Чеховим і В. Короленком) був обраний академіком словесності. Нагороджений шістьма золотими медалями Академії наук, вісьмома орденами царського уря-ду, причому перший орден Святого Станіслава II ступеня з імпера-торською короною отримав у 24 роки в Харкові, останній орден — Олександра Невського — у віці 71 рік. За архівними даними, майже 150 разів обирався почесним членом юридичних, медичних, філо-логічних та інших товариств.

У 1927 році, читаючи лекцію в холодному приміщенні, отримав запалення легенів, що призвело до смерті. Похований у Санкт-Петер-бурзі поряд з могилами І. Тургенева, Ї. Гончарова, М. Салтикова-Щедріна. На могилі зберігся надпис: «Мыслил, чувствовал, трудился».

Про Анатолія Коні написано багато, всі відзначають його пре-красне ораторське мистецтво, оригінальність промов, відсутність шаблону. Він по праву вважається першим серед судових ораторів «чародієм слова», як його називали сучасники, t така оцінка безза-перечна.

Протягом 1966—1969 pp. у Москві видавництвом «Юридичес-кая литература» було випущено зібрання творів А. Коні у восьми томах. Його праця «Судові промови», що вперше вийшла 1888 року і де зібрані звинувачувальні промови, напутні слова при-сяжним засідателям, касаційні висновки, витримала кілька ви-дань. А. Коні залишив багато корисних порад і рекомендацій су-довим риторам. Він вимагав від прокурора й адвоката логічності, глибокої аргументації, об'єктивного і обгрунтованого розбору доказів.

Сучасники відзначали, що навряд чи існував тоді звинувач більш небезпечний, стійкий і сильний внаслідок такту і почуття міри, відсутності натяжок і односторонності, ніж А. Коні. Він завж-ди глибоко вивчав і добре знав матеріали справи, хоча виписки ро-бив рідко. Сила ораторського мистецтва А. Коні проявлялась і в тому, що він умів показати не лише саму подію, але й ті умови, які до неї призвели. У Коні дар психологічного аналізу поєднувався з да-ром художника слова. Його промова була багата образами, порівнян-нями, узагальненнями, влучними зауваженнями. Це все надавало їй життєвої правдивості, захоплювало слухачів.

Микола Карабчевський (1851—1925). Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із срібною медаллю) Миколаївської ре-альної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького уні-верситету, який у 1874 році успішно закінчив із отупінню кандида-та права.

Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке вимага-лося для роботи в установах міністерства юстиції, Микола Караб-чевський вступає до адвокатури Петербурзької судової палати. До-сить швидко завоював популярність як один з найкращих захисників. З успіхом виступав у багатьох «гучних» процесах: про інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни (кримінальна спра-ва розглядалася особливим присутствієм Петербурзького Військо-во-окружного суду); на захист Ольги Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів Скитських; мултанських вотяків, у вирішенні долі яких активну участь брав його земляк, письмен-ник В. Короленко; широку популярність набула його промова у справі про катастрофу пароплава «Володимир», захисні промови з полі-тичних справ.

Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі, впев-нені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали попереднього розслідування, досить активним був на судовому слідстві. Умів по-казати помилки і вади протилежної сторони.

У 1894 році М. Карабчевський проголосив знамениту промову у справі Сазонова, який звинувачувався в убивстві міністра внутрішніх справ Плеве. Надзвичайно збуджений, оратор проголо-сив: «Панове судді! Мабуть бомба, яку кинув Сазонов, була напов-нена не динамітом, а гнівом народу!». Тут його перебиває головую-чий: «Це крамола». Але М. Карабчевський швидко зорієнтувався і відповів: «Так думав Сазонов».

Інтереси Миколи Карабчевського були надзвичайно багато-гранними: активно займався наукою, публіцистикою, критикою, ху-дожньою прозою і віршами. Його літературні твори опубліковані у збірнику «Піднята завіса». Окремими виданнями вийшли дві фун-даментальні праці — «Около правосудия» (СПб., 1902) і «Промо-ви» (М., 1916). Редагував журнал «Юрист».

Помер Микола Платонович за кордоном в еміграції.

Микола Холева (1858—1899). Народився в м. Керчі Таврійської губернії. Після закінчення курсу місцевої класичної гімназії вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. З 1881 p. працює в адвокатурі при Петербурзькій судовій палаті.

Характерною особливістю для Холеви як адвоката є рідкісна сумлінність і виняткова працьовитість. Він завжди багато уваги при-діляв детальному вивченню справи, всіх її обставин. Його промо-ви — це результат великої