Історія зберегла дещо з творчої спадщини Горгия. Зберіглася, наприклад, порада оратору: «Серйозні доводи супротивника спростовуй жартом, жарт - серйозністю». Цілком збереглися лише дві мови, приписувані Горгию,— «Похвала Олені» і «Виправдання Паламіда», написані на сюжети міфів про Троянську війну. Ораторське мистецтво Горгія укладало в собі багато нововведень: симетрично побудовані фрази, речення з однаковими закінченнями, метафори і порівняння; ритмічне членування мови і навіть рима наближали його мову до поезії. Деякі з цих прийомів надовго зберегли назву «горгіанські фігури». Горгій писав свої промови на атичному діалекті, що служить яскравим свідченням зрослої ролі Афін у літературному житті древньої Еллади.

Горгій був одним з перших ораторів нового типу — не тільки практиком, але і теоретиком красномовства, за плату юнаком, що навчав, з багатих родин говорити і логічно мислити. Такі вчителі називалися софістами, «фахівцями з мудрості». «Мудрість» їх була скептичною: вони вважали, що абсолютної істини не існує, щирим є те, що може бути доведене досить переконливим образом. Звідси їхня турбота про переконливість доказу і виразності слова: вони зробили слово об'єктом спеціального дослідження. Особливо багато вони займалися походженням значення слова (етимологією), а також синонімікою. Основним полем діяльності софістів були Афіни, де процвітали всі жанри красномовно-дорадчий, епідиктиний і судовий.

Найвидатнішим афінським оратором класичної епохи в області судового красномовства був, безсумнівно, Лісій (біля. 415—380 р. до н.е.). Батько його був метеком (вільним, але не мав цивільних прав людиною) і володів майстерні, у якій виготовлялися щити. Майбутній оратор разом із братом учився в южно-италийском місті Фурії, де слухав курс риторики у відомих софістів. Приблизно в 412 році Лісій повернувся в Афіни. Афінська держава в цей час знаходилося в скрутному стані — йшла Пелопоннесская війна, невдала для Афін. У 405 році Афіни потерпіли нищівну поразку. Після висновку принизливого світу до влади прийшли ставленики перемігшої Спарти, «30 тиранів», що проводили політику жорстокого терору стосовно демократичного і просто безправним елементам афінського суспільства. Великий стан, яким володіли Лісій і його брата, було причиною розправи над ними. Брат Лісія був страчений, самому оратору довелося рятуватися втечею в сусідню Мегару. Після перемоги демократії Лісій повернувся в Афіни, але одержати цивільні права йому так і не удалося. Першою судовою мовою, вимовленої Лісієм, була мова проти одного з тридцяти тиранів, винного в смерті його брата. Надалі він писав мови і для інших облич, зробивши це своєю головною професією. Усього йому приписувалося в стародавності до 400 мов, але до нас дійшло тільки 34, причому не усі з них справжні. Переважна більшість збережених відносяться до жанру судових, але в збірнику ми знаходимо і політичні, і навіть урочисті мови — наприклад, надгробне слово над тілами воїнів, що упали в Коринфской війні 395 — 386 років. Характерні риси стилю Лісія чітко відзначаються древніми критиками. Виклад його простий, логічно і виразно, фрази короткі і побудовані симетрично, ораторські прийоми вишукані і витончені. Лісій заклав основу жанру судової мови, створивши своєрідний еталон стилю, композиції і самій аргументації — наступні покоління ораторів багато в чому йому випливали. Особливо великі його заслуги в створенні літературної мови атичної прози. Ми не знайдемо в нього ні архаїзмів, ні заплутаних оборотів, наступні критики (Діонісій Галікарнасський) визнавали, що ніхто згодом не перевершив Лісія в чистоті атичної мови. Живим і наочної робить розповідь оратора окреслення характеру (етопея) — причому не тільки характерів зображуваних облич, але і характеру обличчя, що говорить, (наприклад, суворого і простодушного Евфилета, у вуста якого вкладена мова «Про убивство Ератосфена»).

Що в жанрі судового красномовства зробив Лісій, то в жанрі урочистого красномовства зробив Ісократ (ок. 436— 338 р.), що відбувався з заможної колись, але афінської родини, що розорилася. Змолоду він теж був змушений обрати собі професію логографа, згодом відкрив ораторську школу з високою платою за навчання, з якої вийшли багато політиків, оратори і письменники. Школа Ісократа була одночасно чимось начебто політичного кружка з ідеями і настроями, ворожими афінської демократії (чому чимало сприяв аристократичний склад учнів), тому глава школи неодноразово обвинувачувався в «розбещенні юнацтва».

Літературна діяльність Ісократа за часом збіглася з політичною кризою грецького суспільства і запеклою класовою боротьбою в грецьких містах, де поперемінно брали верх те демократичні, те олігархічні елементи. Наслідком її було збільшення числа безробітних і людей, що розорилися. Нескінченні міжусобні воїни не привели до стійкої гегемонії якого-небудь одного з грецьких держав і тільки виснажили їхній економічний і політичний потенціал. Скориставшись положенням, що створилося, македонський цар Пилип зумів у 338 році завдати нищівної поразки полісам, що об'єдналися проти його, і установити над Грецією політичний контроль.

У такім складному переплетенні політичних і соціальних протиріч Ісократ висунув у своїх мовах, що поширювалися в письмовому виді, політичну програму порятунку Еллади. Уперше він виступив з нею у своїй мові «Панегірик») у 380 році; суть її полягала в тім, щоб об'єднати сили греків для боротьби проти варварів — тобто для завоювання Персії. Надалі він звертався з цією ідеєю до різних монархів і тиранів Греції. Останній, до якого він звернувся, Пилип II, дійсно почав готувати цей похід, завершити який йому не удалося(це виконав його син, Олександр Македонський). Ісократ практично став ідеологом промакедонской партії в Афінах,