Паралінгвістика: академічна риторика

Паралінгвістика вивчає невербальні фактори мовної комунікації, що беруть участь у передачі інформації, несуть визначене семантичне навантаження - екстралінгвістичну інформацію.

Темп мови

Характеризує швидкість протікання психічних процесів і визначається кількістю слів, вимовлених в одиницю часу (1 хв).

Враховується також характер зміни темпу мови (поступове, різке), що підкреслює афективну насиченість переживань, їхню суб'єктивну значимість, ступінь емоційного контролю.

Основний тон - голосність мови

Голосність - сприйняття різниці у фізичній силі вимовних звуків, обумовленої як суб'єктивно, так і инструментально. За нормальну голосність прийняті показники 50-80 дБ (при постійному фоновому шумі до 10 дБ).

Також враховується характер зміни основного тону (поступовий, різкий).

Тембр мови - динаміка спектрального складу звуків висловлення в часі, обумовлений як суб'єктивно, так і инструментально (комп'ютерна сонография). Тембр мови визначається як індивідуальними анатомо-фізіологічними особливостями голосового апарата, так і емоційним станом пацієнта. Тембр низьких частот частіше зустрічається при депресивних і астенічних розладах, високочастотний - різні види порушення, тривожні стани.

Важливий облік характеру змін тембру по діапазоні і по швидкості, що оцінюються також, як і зміни тону і темпу мови. Додатково визначається наявність і виразність обертонів - додаткових формант (максимум акустичної енергії на спектрах звуків) з метою деталізації й уточнення вищеописаних частотних характеристик. Однак даний аналіз можливий тільки при інструментальній діагностиці.

Мелодійність мови

Плавність і гармонійність спектральної динаміки звукового ряду, наявність погодженості амплітудно-частотних характеристик.

Паузи - наявність перерв у ході повідомлення (як синтаксично обґрунтованих, так і без семантичної наповненості). Оцінюється тривалість пауз: короткі - до 3 з, середні - 3-7 з, довгі - більш 7 с.

Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності.

Вираз “мовлення вчителя” (“педагогічне мовлення”) вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.

Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:

а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;

б) позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;

в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;

г) раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя.

З виразом “педагогічне мовлення” тісно пов’язане поняття “комунікативна поведінка вчителя”. У сучасній літературі – це не просто процес говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи (Леонтьєв А. А., Ладиженская Т. О.).

Для характеристики комунікативної поведінки вчителя мають значення:

тон мовлення;

виправдане використання оціночних суджень;

манера спілкування з учнями;

характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення.

Усне мовлення вчителя існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення (розповідь, шкільна лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження (мотивація шкільної оцінки під час оцінювання знань; оцінка поведінки, позанавчальної діяльності учня);

б) діалогічне мовлення (виду бесіди з учнями, які побудовані в формі питань та відповідей).

Окрім того, у шкільній практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями між учнями та вчителями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних навчальних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.

Щоб сприяти успішному виконанню педагогічних завдань, мовлення вчителя повинне відповідати певним вимогам, тобто мати певні комунікативні якості. Так, вимога правильного мовлення педагога забезпечується його нормативністю (відповідністю мовлення педагога до норм сучасної літературної мови – акцентологічних, орфоепічних, граматичних та інших), точністю слововживання; вимога виразності мовлення – його образність, емоційність, яскравість.

Взагалі, поняття культури мовлення вчителя визначається такими його комунікативними якостями:

правильність;

термінологічна точність;

доречність;

лексичне багатство;

виразність;

чистота.

Якщо звернутися до робіт вчених, що досліджують проблему комунікативних якостей педагогічного мовлення, то можна уявити собі ідеальну модель мовлення сучасного вчителя. Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам педагогічного спілкування. Педагогічно доцільне мовлення характеризують логічність, переконливість, спонукальність. Його інтонації, мелодичний рисунок різноманітні та виразні, ритм і темп оптимальні для кожної конкретної ситуації спілкування.