Реферат з соціології на тему:

„Українська культура 18 - початок 19 ст.”

Українська наука та культура 18 - початок 19 ст.

Починаючи з кінця XVIII століття — трагічна доба в історії України, коли завершено було ту послідовну політику позбавлення України не тільки державності, а й національних досягнень та культурних здобутків по-передніх століть.

До кінця XVIII ст. Україна не була тісно зв'язана з Росією еко-номічно, бо Правобережна Україна ще входила до складу Речі По-сполитої. Тільки два останні розбори Польщі (1793 та 1795 pp.) пе-редали Правобережжя Російській імперії, але в перших часах про-довжувало воно економічні зв'язки з Польщею та Західною Евро-пою, яка довгий час дивилася на Правобережжя очима Польщі й вважала, що російське панування тимчасове.

Україна опинилася між двома конкурентами — російським і ні-мецьким капіталом, які намагалися використати її господарство, як джерело сировини. У процесі цієї боротьби року 1822 російський уряд митним тарифом запровадив систему протекціонізму, дуже шкідливу для українського господарства. Припинився довіз чужо-земних товарів, що особливо відбилося на торгівлі Одеси.

Тоді вперше в економічній літературі чітко поставлено принцип: інтереси частини (себто України) повинні поступатися перед інтере-сами цілого (себто цілої імперії). Цей принцип червоною ниткою проходить через всю історію господарства України. Тариф 1822 року зустріли вороже і на Україні, і в Західній Європі, і російський уряд пішов на поступки: Одесі залишено порто-франко.

Реформи 1861 року, звільнення селян, конкуренція промисло-вого капіталу — російського і західноєвропейського — викликали гостру потребу в новому виді транспорту — в залізницях. У цьому питанні виразно виявилось нехтування інтересами України: їй пот-рібна була насамперед залізнична магістраль від українських цент-рів до Одеси та інших чорноморських портів. Проте, під впливом російської буржуазії, перша магістраль була проведена від Москви через Харків до Феодосії. Цей факт так глибоко порушив інтереси України, що навіть у російському виданні (Центрального стати-стичного комітету міністерства внутрішніх справ) року 1864, в бро-шурі «Про напрямок залізниць в Південно-Західній Росії» зазначалось: «Південна Росія... переконується, що ЇЇ інтереси уряд ста-вить на другому плані, і що прибутки цілої держави використову-ється на користь і вигоду північної частини». Важко знайти чіткішу характеристику взаємовідносин України та Росії, ніж дав її автор російської офіціозної брошури.

Професор політичної економії та статистики Київського універ-ситету Л. Яснопольський у своїй капітальній праці «Про геогра-фічний розподіл державних прибутків і витрат Росії» аналітичним шляхом з'ясував, якою послідовною була система колоніального ви-зиску і національного пригнічення, що її російський уряд запрова-див в Україні.

Буйний розквіт української економіки в другій половині XIX ст. ще більше загострив це питання. Розвиток цукроварної промисло-вості й особливо відкриття криворізьких руд у 80-х роках XIX ст. висунули Україну на видатне місце серед інших країн світу. Під впливом західноєвропейського капіталу на Криворіжжі швидко зростає велика металургійна промисловість.

Разом із тим загострювалась колізія між квітучим економічним становищем України та політичним її станом. Спробу розв'язати цю проблему зробив 1895 року галицький діяч, Юліян Бачинський у своїй книжці «Ukraina irredenta». Він писав, що процес капіталі-стичного розвитку Російської імперії (економічна європеїзація) му-сить привести її до політичної європеїзації, прилучення до кола буржуазно-конституційних держав, до перемоги національно-виз-вольних елементів і врешті — до розпаду Російської імперії. У цьо-му процесі політична незалежність України буде головною умовою її економічного та культурного розвитку.

Головним досягненням видатних українських економістів кінця XIX ст. було те, що вони у своїх дослідах довели, що Україна є окремий господарчий терен; територіальна проблема української економіки зв’язана з національними та соціальними інтересами. Для українського громадянства XIX ст. була ясна суперечність між економічними інтересами України і її політичним станом. Єдиний вихід із цього стану — національне визволення України.

Наприкінці XIX ст. в національних колах порушують проблеми економічної незалежності України поруч з її політичною незалеж-ністю. М. Грушевський у своїх статтях підкреслював, що економічні умови України цілком відмінні від умов Росії. Так вивчення еконо-міки України кінця XIX ст. закладало підвалини для переконання в необхідності політичної незалежності України.

Політика Російської Імперії супроти культурних цінностей Укра-їни була своєрідною формою імперіалізму Росія намагалася забра-ти з України все, що вона мала цінного, не тільки збіжжя, сало, а пізніше — цукор та руду: забирала вона й людські скарби, знекров-люючи тим українську культуру. І ця сторона російського імперіалізму виявилася найбільш небезпечною.

Уже в XVII ст. почався рух українських вчених до Москви. Жад-на видатна подія культурного характеру в Москві не обходилась без участи українських фахівців. Фахівців для виправлення Біблії, творіння Четі Мінеї, мистецтва, церковного співу, театральних ви-став, навчання царських дітей, організації шкіл, навіть шевців, кравців, ремісників, городників — все це щедро давала Україна.

У XVIII ст. українські діячі йшли до Росії і з примусу, і добро-вільно, бо там відкривалося ширше поле для діяльності. Перші діячі Церкви за Петра І були українці, і Синод на три чверті скла-дався з українців. Був час, коли всі єпископи Росії, з Сибіром включ-но, були українці, і більшість з них були вихованці Київської Ака-демії. Вони засновували семінарії, школи при своїх кафедрах, викладали в школах усіх ступнів у всіх містах Росії. Граф П. Завадовський, українець, голова комісії об учреждении народных учи-лищ, вимагав від Київського митрополита року 1789 присилати вчи-телів з Київської Академії, бо вони найкращі і сприяють довір'ю народу до шкіл.» Протягом XVIII і значної