потойбічного світу ідей. Таким чином, він гадав, що існує, наприклад, ідея коня в потойбічному світі, яка в нашому світі втілилася у реального коня. Коні бувають різними, народжуються, вмирають, а сама ідея коня вічна й незмінна. Ідея, за Платоном, це граничне узагальнення речей. В ній закладені сам принцип речі, модель і метод її конструювання та пізнавання.
Ідея людей, тобто душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Чим краще людина пам’ятає світ ідей, тим більше вона знає. Ця платонівська теорія пізнання реакційна, бо заперечує активні наукові шукання, науковий рпогрес.
Філософія Платона особливо чітко сформулювала положення античного об’єктивного ідеалізму.
Соціально-економічна криза системи рабовласницьких полісів, яка почалася в кінці V – на початку IV ст. до н.е. змусила ще софістів і Сократа звернути пильну увагу на суспільні відносини. В IV ст. до н.е філософи ще більше зацікавились суспільними проблемами. Глибоко цікавився ними і Платон. Як противник афінської рабовласницької демократії і прихильник аристократичного й олігархічного ладу, він запропонував проект ідеальної держави – поліс, в основі якого лежав ідеалізований устрій Спарти.
За задумом Платона всі громадяни його ідеальної держави поділяються на три групи. Перша група – це філософи, які займаються управлінням державою, спираючись на воїнів і вивчають науки та мистецтва. Друга група – це воїни, які зайняті військовою справою і обороною держави. Філософи і воїни були превілейованими групами в ідеальному полісі Платона. Вони жили грмадою, не мали родин і приватної власності, щоб не відриватися від своїх прямих обов’язків управління і захисту свого поліса. Третя група – це ремісники, обто люди, зайняті фізичною працею. Вони зобов’язані виробляти якомога більше продуктів сільського господарства і ремесла.
«Ремісники» не повинні займатися ні управлінням державною, ні філософією, ні наукою, ні мистецтвом. На самому споді платонівської ієрархії стояли раби, які виконували найважчу фізичну працю. Жінок Платон вважав рівними розуму чоловікам, і тому вони цілком зрівняні з чоловіками в правах і обов’язках.
Однак у сфері розвитку абстрактного мислення, в питанні про рівність чоловіків і жінок Платон зробив свій позитивний внесок у давньогрецьку культуру. Платон був талановитим майстром слова, стиль його ввібрав в себе всі досягнення зрілої грецької класики. Свої філософські твори він звичайно драматизував, виклкдкючи своє вчення у формі діалогів.
Великим філософом і вченим Стародавньої Греції був славнозвісний Арістотель (384-322 рр. до н.е.). арістотель був сином лікаря, що жив при дворі македонських царів.
У філософії Арістотеля сполучались і матеріалістичні, й ідеалістичні погляди. Він визнавав реально існуючий світ і створив учення про форму і зміст, розрізняючи сутність явища і форму, якої це явище набирає. Відношення між змістом і формою Арістотель розумів діалектично.
Арістотель був різнобічним і глибоким ученим. Майже не було такої сфери знання, в якій би він не виявив себе. Арістотель плідно працював у різних галузях природознавства, історії, державного права, заклав основи соціології, теорії літератури, розробив систему формальної логіки і багато іншого.
Арістотель, як і Платон, створив своє бачення про державу. Але він підійшов до цієї проблеми зовсім інакше. Арістотель вважав, що, перш ніж говорити про ідеальну державу, треба вивчити реальні, існуючі держави. Тому він провів спільно із своїми учнями величезну роботу щодо вивчення й опису законів і устрою 158 держав у Греції та поза нею. Сам він написав «Афінську політію» – працю про державний устрій Афін. Після цього він розпочав узагальнення зібраного і систематизованого матеріалу. Результатом роздумів про державний устрій і суспільні відносини стала велика історико-соціологічна праця Арістотеля «Політика».
Арістотель дійшов до висновку, що існують три типи держав: монархія (тобто рправління одного), аристократія (тобто правління небагатьох) і демократія (тобто правління всіх). При цьому він вважав, що всі ці форми держави є добрі, якщо і монарх, і представники небагатьох, і демократія дбають тільки про благо народу. Та разом з тим кожна з цих форм держави може, на його думку, бути шкідливою і виродитися в гіршу форму правління. Так, монархія може виродитися в тиранію, тобто безконтрольне панування одного, аристократія - в олігархії, тобто в пануванні небагатьох, які захоплюють собі всі блага, демократія може виродитися в схлократію, тобто панування юрби - черні. Сам Арістотель мало ссимпатизував афінській демократії, вважаючи її саме охлократією. Він був прихильником правління небагатьох - аристократії.
В працях Арістотеля відбилися здобутки і недоліки культури того часу. Арістотель діалектично підходив до основних проблем філософії, був основоположником цілого ряду наук. Він хитався між ідеалізмом і матеріалізмом, застосовуючи матеріалістичні методи вивчення різних проблем і об’єктів, але весь природний розвиток пояснював первісним поштовхом, який колись зробьив «світовий розум».
Арістотель був також найвидатнішим естетиком Стародавньої Греції. Він створив славнозвісну «Поетику» - книгу про сутність мистецтва і поділ його на роди і види. Арістотелева «Поетика» стала основою для всіх наступних учень про природу мистецтва.
Грецький театр. Одним з найвизначніших явищ давньогрецької культури є театр. Він виник на основі народних пісень і танків під час свята бога Діоніса - покровителя сільського господарства і селян. Бог Діоніс був богом життєдайних сил природи. В його культі відбилися труднощі й радості великого сільського господарства, в якому за природними умовами Стародавньої Греції переважало виноградарство. Навесні, коли
