Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера – дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, яке втілюється його супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучні свята в кінці сільськогосподарського року. Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих, локальних) богів, які мали свої функції[18;76].

Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки, почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки[36; 34]. Людяні, гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку скульптури. Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. Чи не найяскравішим релігійним образом Древньої Греції була статуя Зевса Фідія на троні Олімпійського храму. Грандіозний пам’ятник (висотою більш ніж 13 метрів) Олімпійському Зевсу виконаний у хризоелевантичній техніці, на жаль, не зберігся до сьогодні, проте унікальність скульптури, безперечно, заслуговує на визнання та зарахування пам’ятки до семи чудес світу. Загальний вид статуї можна відобразити тільки на основі древніх описів статуї та зображенні на монетах. Зевс спокійно й величаво сидів на троні разом із богинею Нікі праворуч, у лівій руці тримав жезл у формі орла. Волосся та борода м’якими, ледь хвилястими пасмами обрамлювали його класично правильне обличчя. Голову Зевсу прикрашав оливковий вінок, а золотий плащ, оздобленний інкрустируваними ліліями, вільними складками був перекинутий через плече й закривав бедра та коліна. Трон бога досить щедро прикрашався чорним деревом та слоновою кісткою, поміж котрих блистіли золото та дорогоцінне каміння. Ноги величезної скульптури стояли на підніжній лаві, котра підтримувалася левами й прикрашалася міфологічними сценами. Статуя вражала своїми розмірами й розміщувалася практично на всій територій Олімпійського храму, досягала стелі, цією гіперболізацією скульпторові вдалося досягти враження незвичайної величавості й могутності божества. Особливо вдалим у скульптурі вийшло обличчя Зевса – по-царськи заспокоєне і разом з тим милосердне, добре та ніжне. Всі письменники античності підкреслювали силу враження, котре справляла робота Фідія – Зевс. І саме в тому, що скульптору вдалося, незважаючи на масштабність роботи, розкрити глибину релігійного образу, якраз і проявився геній великого майстра.

Древні греки говорили, що сумна людина, дивлячись на обличчя Зевса, знаходила радість, людина в горі тут заспокоювалася, розлючений знову знаходив душевні сили гармонії. На продовження релігійної тематики Фідій створює образи богині Афіни, одна з них статуя в Акрополі. Мирна жінка, котра тримала в руках свій шлем відзначалася жіночністю й рухливістю, що передавалася за рахунок вільних рухів рук та повороту голови. Важкі складки одягу не приховують гнучкого сильного стану богині. Особливо привабливе в цьому релігійному образі, як і в образі Зевса – обличчя: м’який овал, правильні риси обличчя, хвилясте волосся, котре переперезане стрічкою, одухотворине живою думкою. На жаль, статуя богині Афіни Парфенос стерлася з обличчяя землі віками, проте згадки, що дійшли до сучасників засвідчують про ту ж грацію, вишуканість та гармонію, котра була притаманна всім релігійним образам, що створював Фідій.

Найславетнішим творцем жіночих та ліричних божественних скульптурних образів Стародавньої Греції був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” найбільш відома скульптура, зроблена майстром на замовлення острова Коса, але згодом була перекуплена жителями острова Кнід (звідси й назва). Пракситель вперше оголив Афродиту, адже тільки їй одній дозволялося демонструвати свою красу без одягу. Вона неначе щойно вийшла із води, прикриваючись руками. Ті копії, що збереглися, на жаль, не передають тієї краси статуї богині, котра була бездоганною, судячи з елегантної роботи скульптора. Пракситель свої фігури висікав зазвичай у теплому, ніжному мраморі, котрі підсвічувалися Нікієм. Тому фігури були мяко тоніровані воском і оживлені природніми кольорами. До цієї традиції належить і знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.[17;34]

На щастя, до наших днів збереглася одна з робіт великого майстра – це “Гермес із немовлям Діонісом”, котру віднайшли під час розкопок храму Гери в Олімпії. Фігура бога сильно нахилена, проте це не робить її незграбною. Вона, навпаки,