Довершене мистецтво скульптури цього періоду закарбоване в скульптурі собора Шартра ХІІ–ХІІІ століть. Витягнуті декількаметрові персонажі Вітхого завіту постають на арках готичних храмів поміж численних рельєфів. Особливо вражає образ Богоматері, обличчя котрої просвітлене загадковою усмішкою, святість її підкреслена традиційним німбом, тендітність фігури підкреслена численною драпіровкою. Не менш яскравим та вражаючим є й образ Христа, що височить з-під арок храму. Тут він зображений, як суддя світу, сидячи на небесному престолі Ісус ніби зазирає в душу кожного, хто потрапляє до церкви, нагадуючи про те, що божа милість як і божа кара – наслідок тільки людських вчинків. Традиція посиленої уваги до релігійних образів у скульптурі відродилася разом із роботами епохи “Відродження”, яка почалася в Італії в кінці XIII ст., і охопила більшость європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривала до початку XVII ст.
Початок XVI ст. в Італії міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452-1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату. Геній таланту Міекельанджело служив і створенню релігійних образів. Його скульптури незакінчені барельєфи “П’єта”, “Євангеліст Матфій”, “Давид”, “Мойсей” та інші – зразки майстерності та глибини у образотворенні. Голова Матфія подана в профіль, що символізує певну таємничість, божественність образу. Найскладнішаийу техніці виконання й глибині осягнення релігійний образ Мойсея. Уся композиційна структура побудована для передачі страждання духу образу.
3. Історія та розвиток української скульптури
З ХVІІ ст. і до початку ХХ ст. український народ пережив складну історичну долю, відмінну на різних його землях. Частково це знайшло відображення і в художній народній творчості, закрема скульптурі.
Очевидно, що романізуючі мотиви не сліпо переносились у контекст храмів східного обряду. Так, наприклад, відомі капітели Борисоглібського храму в Чернігові із своїми фантастично-тваринними мотивами є власним мистецьким переосмисленням романської тератології, яка в наших умовах набрала зовсім іншого забарвлення, збагатившись ідеями давньоукраїнського епосу. Історія скульптури у християнських храмах східного обряду має своє продовження і в пізніших століттях, коли ми сміливо доходимо до переконання, що цей вид мистецтва був, дуже бажаний у наших храмах, що було особливо відчутне XVIII століття, в період бароко і рококо, коли сакральна скульптура на українських землях дала мистецькі твори світового рівня. Одним із відомих скульпторів світового масштабу є український майстер Іван Георгій Пінзель, який протягом всього життя працював над створенням пластичних релігійних сюжетів. В околицях Бучача Пінзель ставить дві монументальні кам’яні скульптури – Святого Яна Непомука (1750 р.) та Богоматері (1751р.). А також працює над скульптурами святих для Покровської церкви. Порівняно з бучацьким кам’яним доробком Пінзеля, дерев’яна скульптура, що заповнювала інтер’єри храмів Галичини та Поділля, збереглася набагато краще. Так, на початку 50-х рр. XVIII століття Іван Георгій у місті Городенці виконує найбільше замовлення Миколи Потоцького – п’ять вівтарів для костьолу ОО. Місіонерів та чотири – для парафіяльної церкви, а також