або поета (наприклад Гонкурів, котрі були зачинателями одночасно і імпресіонізму і натуралізму, або Верлена, котрого можна назвати і імрпесіоністом і символістом).

По-друге, імрпесіонізм, як в літературі так і в живописі, не є застиглим й нерухомим явищем, що завжди дорівнює собі, а через свою изначальной двоєдності ---суб*єктивне враження художника від предметів об*єктивного світу---подвержен певним коливанням і еволюції в одну чи іншу сторону.Іноді це дійсно соскальзивание до суб*єктивізму і естетизму, рисам органічно притаманним декадансу.Іноді ж, навпаки, імпресіонізм поглиблює об*єктивне бачення за допомогою суб*єктивного досвіду, вплітаючись в велику реалістичну систему.

Бородьба з Салоном і публікою художників-імпресіоністів породила інтерес французьких письменників –сучасників,і багато з них ( Золя

Гюісманс та інші) ставали в 60-80 роки теоретиками образотворчого мистецтва.Крім того, ті ж письменники робили центром своїх романів новатора-живописьця, вносячи з ним актуальні проблеми живопису в художню літертуру(“Манетта Саломон”Гонкурів, “Творчість” Золя, “Сестри Ватар”Гюісманс, “Сильна, як смерть” Мопассан і т.д.За такого вчування у життя образотворчого мистецтва письменники ці не могли не відчуи його впливу на свою власну творчість.Зближення художньої літератури і живопису цього періоду безперечне, про це не раз говорили самі автори, починаючи з Золя, посилаючись на досвід художників успішно переносячи в свою область велику кількість з відкриттів образотворчого мистецтва.

Безмосередній досвід живопису, перенесенний в літературу знаходимо насамперед у описах Золя--- у величезному натюрморті

паризького ринку з “Черева Парижу”, де автор використовує гру світла, його рух і мерехтіння, що вириває з темряви то одні, то інші

кольорові плями в овочевих, м’ясних павільйонах, котрі створюють всі разом вражаючу симфонію кольорових відтінків. Або ж в панорамі Парижу, що постійно змінюється в різний час дня і ночі, грози, або яскравого сонця, котре спостерігає зі свого вікна героїня роману “Сторінка кохання”.

Однак новаторство літературного імпресіанізму зовсім не обмежене цими чисто живописними рисами. Більш глибинне рідство і разом з тим відмінність між імпресіонізмом в літературі і живописі помітив Гюісманс, порівнюючи творчі методи Дега і Гонкурі (“Нове мистецтво” про художні висновки 1879-1882р.р.).

Гюісманс встановлює однорідні нововведення імпресіоністського методу, що передбачав відображення “найпливніших відчуттів” і явищ “що здавалися недосяжними для замальовок”. Але він враховував разом з тим різні інструменти, які художники пензля і художники слова використовували для цього. Якщо перші використовували акварель або пастель, художники слова – новий оригінальний словник, нову мову, що спроможна передати “трепетність першого враження”, яке говорить про головне.

Золя в статті “Едмон і Жюль Гонкур” (1875) точно схарактеризував прагнення Гонкурів зробити фразу “миттєвим і точним знімком їхніх відчуттів”. Вони змальовують навіть миттєве відчуття тепла, що пробігає шкірою. Все, що потрапляє в поле їх зору одразу ж оживає і …..

Ця літературна мова спеціально винайдена для того, щоб залучити нас до “відкритих відчуттів”. Сноска !!!

Таким чином ми бачимо нову функцію слова в художній літературі, що утворилася під впливом імпресіонізму. Слово це поєднує в собі не тільки позначення предмету, але й викликане ним відчуття. Звідци ж – від різноманітності і множинності відчуттів автора або героя випливає і багатозначність деталей, висвітлених новим, незвичним світлом моменту або суб’єктивного сприйняття. Ось чому ми зустрічаємось з таким незвичайним нагнітанням означень дієслів, епітетів, асоціативних порівнянь у мові Гонкурів. При цьому часте вживання неозначених зворотів – “здавалось”, “дещо схоже”, “якийсь”, і т.д. говорить про те, що йдеться про ледь вловимі, рухливі, перехідні почуття і стани, подібні “миттєвим” туманним обрисам в пейзажах художників-імпресіоністів.

Особливості сюжету в творах, що відчули вплив імпресіонізму полягає в тому, що вже не пригоди героя і не стільки події його життя, скільки відчуття, настрої, швидка зміна відчуттів і душевних станів знаходиться в центрі уваги автора (“Сестра Філомена” та “Жерміні Ласерте” Гонкурів). Але на першомк етапі ще дуже явно проявляється первинна злитість імпресіонізму з натуралізмом (намір Гонкурів дати “клініку почуттів”). Пізніше Гонкури подолають цю злитість. В романі “Актриса Фостен”, що акцентує нерівність, неврівноваженість, гостру вразливість, миттєвий плин настроїв в характері головної героїні, перетворять сюжет на серію ескізних замальовок, присвячених постійно змінним психічним станам актриси. В результаті увага авторів прикута до миттєвих, глибоко прихованих переживань і поривів, іноді не піддаються контролю розуму, іноді навіть протистоять всьому духовному складу людини. В цьому новому аспекті полягає своєрідність гонкурівського психологізму, що пройшов школу фізіології в натуралізмі. Навідміну від більш раннього розсудочного психологізму Стендаля, що безпосередньо пов’язаний з дією, з логічним осмисленням тих чи інших вчинків героя. Інакше кажучи, імпресіонізм в літературі є поглибленням, або особливою формою психологізму, що враховує щойно відкриті підсвідомі плинні і важко вловимі настрї, чуття, пов’язаність духовних процесів з тілесними. Тут ніби зроблено ще один крок для того, щоб зафіксувати надзвичайну складність і рухомість внутрішнього світу людини. Крок пов’язаний беспосередньо з кризою позитивістських ідей і розвитком позитивізму у філософських вченнях кінця століття.