На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва справили вплив пануючі у той час художні стилі — барок-о і класицизм. Слід вказати на таку особливість, як збіль-шення потреби у світській музиці, посилення її значення. Церковна хорова й органна музика, як і раніше, була до-сить поширеною, однак вона іноді наповнювалась світ-ським життєстверджуючим змістом. Велика кількість му-зичних п'єс створювалася для виконання в будинках і па-лацах знатних і багатих людей. Важливе значення мало створення спочатку при дворах знаті, а пізніше й у вели-ких містах оперних театрів і концертних залів.

Зростання техніки сприяло удосконаленню музичних ін-струментів, передусім, органу, скрипки, клавесину. Орган був обов'язковою приналежністю всіх великих католицьких та протестантських церков. Широкого розповсюдження на-був клавесин, з'явилося нове сучасне фортепіано, що збага-тило можливості музичної творчості і виконавської май-стерності. Ноти музичних творів стали друкуватись у дру-карнях.

Основоположником класицизму у французькій музиці був композитор Ж.-Б. Люллі (1632—1687 рр.), автор 15 опер, серед яких «Альцеста», «Тесей», «Арміда». Відо-мим представником цього напряму був композитор і му-зичний теоретик Ж. Ф. Рамо (1683—1764 рр.), автор п'єс для клавесину, опер, балетів. Вони виступали за наближен-ня мистецтва до життя, за простоту і природність, висува-ли вимогу відповідності музики смисловому та емоційному рухові мови, характерам й психології персонажів. При цьо-му французькі просвітителі зверталися до італійської ко-мічної опери-буфф. Автором цілого ряду такого роду опер був італійський композитор Д.Б. Перголезі (1710— 1736 рр.). Гастролі італійської опери-буфф в Парижі у 1752—1754 рр. поклали початок жвавій полеміці між табо-ром енциклопедистів та захисниками музичного класициз-му (так звана «війна буффонів»).

У цей час бурхливо розвивалися народна пісенна творчість, а також, музичний комедійний театр. Його вистави можна було чути й бачити на вулицях і площах, особливо в дні свят. В роки революцій складалися революційні пісні, особливо багато їх було створено в роки французької ре-волюції, зокрема, знаменита «Марсельєза» Р. де Лілля та антимонархічна пісня «Карманьйола».

Прикладом нового підходу до музичного мистецтва слід назвати творчість великого німецького композитора і орга-ніста Йогана Себастьяна Баха (1685—1750 рр.). Він створив сотні музич-них творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п'єс для органа, скрипки, флейти, клавесину. Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких, англійських народних хорів, пісень і танців. Зокрема, в прелюдії та фузі мі-бе-моль мінор зі збірки «Добре темперований клавір» відчутні інтонації народних пісень. Навіть свої твори у багатьох випадках він наповнював світським, могутнім, оптимістич-ним звучанням. Йоган Себастьян Бах широко використовував у своїй творчості багатоголосся (поліфонію) або сполучення кіль-кох самостійних голосів, кожний з яких чітко і виразно веде свою мелодію, чергуючись і переплітаючись з іншими. Його твори відрізняються глибиною і силою почуттів, без-перервним і цілеспрямованим рухом вперед.

Видатним музикантом доби Просвітництва був великий австрійський композитор, представник віденської класичної школи Вольфанг Амадей. Моцарт (1756—1791 рр.). Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні при-родні дані, а також сімейне середовище — батько був ви-датним музикантом. Його твори життєрадісні, прозорість і ясність у них поєднується з невичерпним багатством і різноманітністю змісту, досконалістю форми. Опери Вольфанга Амадея Моцарта «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Весілля Фігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн, як і концерти, сонати, симфонії та інші твори.

Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництва неможливо, не згадавши ім'я геніального композитора, но-ватора в музиці Й. Гайдна (1732—1809 рр.). Його спра-ведливо вважають «Батьком» симфоній і квартетів, заснов-ником класичної інструментальної музики, родоначальни-ком сучасного оркестру. Петро Ілліч Чайковський писав про нього: «Він обезсмертив себе удосконаленням чудової, ідеально розумної форми сонати і симфонії. Не будь його — не було б ні Моцарта, ні Бетховена». Найбільш знаменитими тво-рами Й. Гайдна є опера «Несподівана зустріч», симфонії «Ранок», «Полудень», «Вечір», «Ля пассіона», «Паризькі» та «Лондонські симфонії», ораторії «Створення світу» та «Пори року» тощо.

Таким чином, епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально-економічних та політичних перетворень, але й перетворень у сфері ду-ховної культури. Внаслідок творчості вчених, філософів-просвітителів, літераторів, митців людство отримало прин-ципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Барг М. А. Эпохи и идеи. Становление историзма. М., 1987.

Всеобщая история искусств: В 4 т./Под ред. Ю. Д. Колпинского, Е. Й. Ротенберга. М., 1963. Т. 4. Искусство 17—18 веков.

Кертман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки. М.,1987.

Нарский И. С. Западноевропейская философия XVIII века. М., 1974.

Шашкевич Д. П. Эмпиризм и рационализм в философии Нового времени. М., 1976.