РЕФЕРАТ
на тему:
„Книгодрукування і розвиток літератури в Україні 17-18 століття”
Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок. Так, Львівська друкарня в 1591—1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька — за 1574—1595 рр. — 18 книг, Київська — за 1615—1630 рр. — 40 книг, серед яких значну частину складали монументальні твори на 500—1500 сторінок.
Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в Києво-Печерській лаврі було засновано типографію, перша друкована книги якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших.
Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямків:
1. Церковно-служебна література.
2. Богословська.
3. Навчальна.
4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.
Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували “Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди Іоана Златоуста на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Лаврській друкарні було видано ще один значний богословський твір “Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Іоана Богослова”. Видання богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму і уніатства. Великою популярністю користувалось “Євангеліє вчительне” (1637 р.) — збірник повчань у недільні дні, вибраних із творів Іоана Златоуста.
Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.
Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.
Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які були розраховані на більш масовий вжиток — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексікон”, віршована література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце видання. Зі зворотньої сторони вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.
Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк — чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.
Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, в центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.
З комерційного боку продаж друкованих книг, особливо призначених для церковного вжитку, був дуже вигідною справою та давав видавцям значні прибутки.
Великі друкарські підприємства, такі як друкарні Львівського братства, Києво-Печерської лаври, завзято відстоювали монопольні права на друк та продаж богослужбових книг. У 17—18 ст. збут книг відбувався кількома шляхами. Перш за все, проводився продаж книг в самих друкарнях. Другим шляхом було розповсюдження книжок по інших регіонах. Книги розвозилися по різних містах, особливо в ярмаркові дні. У добу Петра Могили (20-ті — 40-ві рр. 17 ст.) видання Києво-Печерської друкарні, крім України, розповсюджувались у Росії, Молдавії, потрапляли і в інші країни. Особливо жваву торгівлю з Росією друкарня Києво-Печерської лаври вела з другої половини 17 ст. Є дані, що в 1672 р. друкарські майстри Тимофій Кушка та Олексій Мушин відкрили в Москві книгарню. Проте їхня торгівля не пішла жваво, що було зумовлено гострою конкуренцією з боку московських друкарень. Українськими книжками торгували в Москві також і київські міщани. Розширювали свою книготорговельну діяльність і інші українські друкарні. Так, особливо з початку 18 ст. Чернігівська друкарня продавала багато книжок в інших містах. Дуже поширеним явищем був і продаж книг мандрівними торгівцями. Поряд з новими книгами вони пропонували так звану “букіністичну” літературу (старі книги та книги, які були у вжитку).
Друкарня Єлецького монастиря
Виникнення друкарства безпосередньо пов’язано з іменем церковного діяча Кирила Транквіліона. Близько 1625 року його було призначено на посаду архімандрита Єлецького монастиря в Чернігові. Наприкінці життя він заснував у Єлецькому монастирі друкарню і в 1646 р. надрукував збірник своїх віршів та прозаїчних творів під назвою “Перло многоцінне”. Ця книжка — єдиний відомий твір, який було надруковано в Єлецькій друкарні. Вважається, що після смерті К.Транквіліона (1646 р.) вона припинила своє існування.
Новгород-Сіверська друкарня
Відродження друкарства відноситься до часу, коли посаду архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського займав відомий літературний та політичний діяч XVII ст. Лазар Баранович. У 1670-х роках він відкрив друкарню в Новгороді-Сіверському.
Роботи з її створення і функціонування очолив безпосередньо Симеон Ялинський. Судячи з видань цієї друкарні, вона почала функціонувати близько 1675 року. Книги одразу почали друкуватись українською і польською мовами. Друкувались богослужебні книги. Більшість видань складали твори, написані власне Лазарем Барановичем та його друзями — Іонакієм Галятовським, Дмитром Ростовським. Живучи в Чернігові, Л.Баранович не мав можливості приділяти друкарні належної уваги. Джерела засвідчують, що він був незадоволений її роботою, зокрема з великою кількістю орфографічних помилок у текстах та шахрайствами з боку С.Ялинського.
Використана література:
Історія книги на Україні. – К., 1999.
О.Субтельний. Історія України. –