Другої світової війни Великої Вітчизняної війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи, навіть приєднання західноукраїнських земель до УРСР мало фатальні для розвитку суспільного життя, в тому числі й для стану культури на цих землях, наслідки. В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися гітлерівськими. Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. За межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів. Однак культурне життя не припинялося. Починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. З'являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни.
Вірш В.Сосюри “Любіть Україну”, написаний у 1944 році був одним з найкращих на цю тему.
Глибокого патріотизму було сповнене в роки війни кіномистецтво. Найвищим досягненням українського кіномистецтва в цей час можна вважати фільм “Райдуга” Донського за сценарієм Ванди Василевської.
В образотворчому мистецтві знову, як і в роки громадянської війни, значні досягнення були в графіці.
У перші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, яка за ім’ям секретаря УК ВКП (б), який керував ідеологічною роботою в країні, отримала назву “Жданівщина”. Брутальній критиці та обвинувачуванням в “перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру” були піддані роботи істориків України “Нарис історії України”. Розпочалося цькування М.Рильського за його доповідь “Київ в історії України”, “Річниця Шевченка”, поетичні твори “Київські октави”. Журнал “Перець” звинувачувався у відсутності “гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів”. Нищівній критиці було піддано у пресі вірш В.Сосюри “Любіть Україну”. Гострі нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К.Данькевича “Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведено недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувались у зосередженості на “вузьких” українських темах.
У біологічній науці поширилося “лисенківщина”. Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 р., коли перемогу здобули прихильники Лисенка, почалася чистка серед науковців. З Харківського університету було звільнено професора І.Полякова, з Харківського сільськогосподарського інституту – професора А.Делоне та ін.
У кінці 1948 року була розгорнута компанія боротьби проти “низькопоклонства перед Заходом”, а згодом з “космополітизмом”. Відомі літератори Єврейського походження, були звинувачені в антипатріотизмі, схилянні перед культурою Заходу, замовчуванні зв'язків культури українського і російського народів. Більшість з них згодом були репресовані.
Протягом ХХ століття українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.
