Перед від’їздом до Харкова на колегію ННО Кримський і Єфремов домовились з Грушевським на такий варіант: президент ВУАН – К.Воблий, віце-президент – І.Шмалпаузен, секретар – Кримський. Але на другу зустріч Грушевський не прийшов. Збори відбулися 3 травня 1928 р. в результаті яких обрали керівництво: президентом – Заболотного, віце-президентом – Воблого, Кримського – секретарем. Нарком не затвердив Кримського на посаді секретаря і розпочались поневіряння вченого, які закінчились у 1912 р. його розстрілом.
Після 1928 р. почалось упокорення Академії Наук, підпорядкування її партійному контролю. І якби основу ВУАН не складали наукові установи природничо-наукового, математичного та прикладного циклу, осередок української науки був би розгромлений вщерть - так як була розгромлена його гуманістична частина.
“Масовізм” і Хвильовий.
Літературна дискусія, що почалася 1925 р. у поцентрованому вигляді, виявила всі протиріччя культурного розвою України й сприяла великий вплив на процеси в театральному, музичному, мистецькому житті. 30 квітня 1925 р. у літературному додатку до офіційних урядових “Вістей” з’явилась стаття письменника М.Хвильового “Про сатану в бочці”. Головним об'єктом у критиці була “пролетарська маскультура”, безграмотне графоманство, яке крилося за комуністичними деклараціями. Стаття Хвильового розпочала так звану “літературну дискусію”, що закінчилась у 1928 р. Ця стаття була виявом протиріч між ним та Елланом. Конфлікти Хвильового та Еллана розпочались через те, що Еллан диктував свою точку зору у всіх сферах розвитку української культури.
Політика “пролетарних письменників” грунтувалась на вірі в особливу місію пролетаріату не лише в світовій історії, але і в культурі.
М.Хвильовий у своїх творах відкрито обгрунтовує свою політико-культурну орієнтацію. На той час уже прозвучало його гасло “Геть від Москви”. Це гасло означало передусім кінець драгоманській політиці, використання російської культури як посередника між Україною і Європою, пряме звернення до Європи. Але були і глибші мотиви, не приймання російської культури як посередника навіть крім мотиву конкуренції на книжному ринку де слабкість української позиції Хвильовий вважає в “рабській природі” української інтелігенції.
Багато було різних літературно-мистецький угрупувань, що складали в ті роки громадянське суспільство. Зокрема існувало ВАПЛІТЕ до складу якого входило 27 чол.: Бажан, Досвітній, Куліш, Любченко, Яловий, Яновський та ін. на противагу ВАПЛІТЕ партія ініціювала створення створення Всеукраїнської спілки пролетарних письменників (ВУСПП) на чолі з І.Микитенком, якщо в Росії аналогічна організація – ФАПП – ніколи не була від літератури стали офіційно підтримуваного партійного силою. Далі прийшла пора покаянь вступ політичних членів ВАПЛІТЕ у ВУСПП. Це перетворилося на жорстокий терор, під час якого було знищено багато талановитих літераторів.
Український авангард.
На початку 20-х рр. діяли традиційні українські театри і театри лівого та європейського напряму, серед яких ім. Франка, ближчий до психологічної драми “Мистецьке об’єднання Березіль”.
Визначною постаттю в Україні був Лесь Курбас. Після переїзду театру в Харків Курбас, нарешті знайшов свого драматурга, то був М.Куліш.
28-25 березня 1927 р. з продовженням 15-16 квітня прийшов І Всеукраїнський театральний диспут, засідання якого починалися о 8 ранку і закінчувалися о 2 ночі. Головним. Суперниками були Юра з його курсом на психологічну реалістичну драму й Курбас з його авангардиським розумінням театру. Попереду дули визначні вистави Курбаса за М.Кулішем “Мино Мизайло”.
Аналогічні поділи проходили і через середовище художників. Центром малярного руху була російська спілка АХРР, до якої увійшли художники, які родом бачили мистецтво фуралізму – І.Бродський, О.Герасимів, І.Гренов, Б. Йогансон. На Україні до подібної спілки АХЧУ входили: І.Бианевич, Р.Кричевський, Г.Світлицький, С.Прохоров, М.Самониш. До авангардиської АРМУ ввійшли О.Богомазов, М.Бойчук, В. Меллер, К.Гвоздик, В.Седляр. Київський художній інститут називали тоді “українським Базелем”. Тут працювали майстри реалістичного живопису, але інститут став притягальним центром не тільки для українського, а й для російського авангардизму. Сюди приїжджають Малевич, який в Росії не міг знайти роботи. Діяла “Лепонфут”, що об’єднувала поетів і художників ультралівого авангарду.
Ліві авангардиські художники більше тяжіли до комуністичного руху. Національна демократія більше тяжіла до реалістичних традицій й знаходила ознаки специфічного українського національного стилю.
Яскравий вираз нова епоха знайшла в архітектурі. Було покінчено з експериментами в дусі конструктивізму, що залишили слід уже на рості доби шукань, використання старовинної української традиції. Зразок важної “героїчної”, а по суті, імперської архітектури – будинок уряду УРСР, що починався як будинок НКВС УРСР, будинок Верховної Ради УРСР.
В кінці 20-х років найпопулярнішим видом мистецтва стає кіно, особливо після появи звукового кіно. Німий фільм Довженка “Аранак” спрямований ідейно-політично проти ЗУНР, відрізнявся щирістю почуттів є поєднанням карикатури з глибокою поетичністю.
Не лише вся Україна – вся колишня імперія в час революції жила з відчуттям космічного масштабу своєї історії. Від напівбожевільних нападів Муравйова до Місяця й Марса, ми бачимо передусім новий всесвітньо-історичний масштаб оцінки.
