Культура розвивається в суперечливій єдності з цивілізацією. Творчий потенціал і гуманістичні цінності культури здатні реалізовуватися лише за допомогою цивілізації, але однобокий розвиток цивілізації здатний привести до забуття вищих ідеалів культури.

Культура являє собою багатофункціональну систему. Головна функція феномена культури - людино-творча, чи гуманістична. Всі інші так чи інакше зв'язані з нею і навіть випливають з її.

Функцію трансляції соціального досвіду нерідко називають функцією історичної наступності, чи інформаційної. Культуру по праву вважають соціальною пам'яттю людства. Вона опредмечена в знакових системах: усних переказах, пам'ятниках літератури і мистецтва, «мовах» науки, філософії, релігії й інших. Однак це не просто «склад» запасів соціального досвіду, а засіб твердого добору й активної передачі кращих її зразків. Звідси всяке порушення даної функції чревате для суспільства серйозними, часом катастрофічними наслідками. Розрив культурної наступності приводить до аномії, прирікає нові покоління на втрату соціальної пам'яті.

- Пізнавальна функція зв'язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей. Тим самим вона здобуває здатність накопичувати найбагатші знання про світ, створюючи тим самим сприятливі можливості для його пізнання й освоєння. Можна затверджувати, що суспільство інтелектуальне на стільки, наскільки їм використовуються найбагатші знання, що містяться в культурному генофонді людства. Усі типи суспільства істотно розрізняються насамперед за цією ознакою.

- Регулятивна функція культури зв'язана насамперед з визначенням різних сторін, видів суспільної й особистої діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поводження людей і регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

- Семіотична чи знакова функція, представляючи собою визначену знакову систему культури, припускає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягненнями культури. Власними знаковими системами розташовують і природничі науки.

- Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні потреби й орієнтації. По їхньому рівні і якості люди найчастіше судять про ступінь культурності тієї чи іншої людини. Моральний і інтелектуальний зміст, як правило, виступає критерієм відповідної оцінки.

Розвитку цивілізацій супроводжують свої протиріччя і проблеми, що у кінцевому рахунку приводять цивілізації до неминучого старіння і загибелі чи до зміни одних іншими. У цьому змісті немає абсолютно ніяких основ вважати розвиток земної цивілізації виняткової. Життя це не стільки форма існування матерії, скільки одна з форм самоорганізації матерії. Для утворення біологічних видів, у тому числі і людини, не потрібні були особливі чи компоненти речовини. Будь-яке становлення це процес самостійного утвору. Можна затверджувати, що наша цивілізація не єдина і не унікальна в просторах Уселеної, а її теперішня стадія ця лише мить у нескінченних змінах. Цивілізацію можна визначити як культурну спільність найвищого рангу (речовинне втілення культури), що випливає ступінь складає вже те, що відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об'єктивного порядку, таких як мова, історія, звичаї, інститути, а також суб'єктивною самоідентифікацією людей. Культурна самоідентифікація людей може мінятися, і в результаті міняється склад і границі тієї чи іншої цивілізації. Цивілізація може охоплювати велику масу людей наприклад, Китай: "Це цивілізація, що видає себе за країну" (Л.Пай). Цивілізація може містити в собі кілька націй-держав, як у випадку з західною, латиноамериканською чи арабською цивілізаціями, або одне-єдине як у випадку з Японією. Цивілізації можуть змішуватися, накладатися одна на іншу, включати субцивілізації. Незважаючи на все це, цивілізації являють собою визначені цілісності. Границі між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні. Цивілізації динамічні: у них буває підйом і занепад, вони розпадаються і зливаються і зникають, їх затягують піски часу. На думку О.Шпенглера розвиток народу є розвиток його культури, основи їх можуть бути різнорідні і навіть протилежні. Кожна культура є неповторне, унікальне і замкнуте утворення. Він малює образи 8 культур, що існували на землі: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, греко-римської, візантійсько-арабської, західно-європейської і культури майя. В уведенні до "Заходу Європи'' думає, що з названих культур продовжує існування тільки західно-європейська, котра вступила у фазу завершення й упадку, заходу. Європейська цивілізація стала ключовою частиною сучасної культури. На ній заснована технологія, система утворення, погляди на світ, на людство, суспільство. Вона визначає стиль життя, що пропонується усьому світу як зразок.

2. Інакше розглядає культуру і цивілізацію А.Дж.Тойнбі, для якого цивілізація - це не мертва, але цілком розвита культура. Найбільш цікавими аспектами його концепції розвитку цивілізацій є поняття "виклик-і-відповідь" як основна рушійна сила цього розвитку, а також те, як він порівнює зовсім, здавалося б, різні і не мають історичного загального цивілізації, наприклад Спарту і турків-мамлюків. Виявляється, розвиток будь-якої цивілізації відбувається в умовах зовнішнього стосовно культури тиску. Доля ж цивілізації залежить від того, чи буде знайдена адекватна відповідь на такий виклик. Знайдена відповідь забезпечує підйом, але якщо за ним не випливає нового чи виклику цивілізація виявляється до нього не готової, то випливає надлам і загибель. Так відбулося в долі Спарти, що, знайшовши відповідь на військовий виклик усієї Греції і Персії, виявилася неспроможної перед викликом мирного життя і була проковтнута землеробською і торговою культурою Афін. Аналогійний випадок він спостерігає й у воєнізованій Туреччині. У такий спосіб