Здається , в цього поета в крові був потяг до мандрів , і з Італії привіз він у поезію “молодомузівців” замість шуму смерек та хвиль Дністра аромат кипарисів , хлюпання Тибру. Бодлерівське “де-небудь, щоб тільки поза цим світом “ згодом ганяло його світами , та все ж під кінець життя прибило до пристані — хоч не тихої ,а понівеченої — рідного краю . Рання поезія П. Карманського , сповнена “причинного смутку” . М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовами тогочасного життя Галичини , так і особистою вдачею поета м”якою,вразливою, і тим , “що в колі його творчих зацікавлень були “поезії” Леопарді , Бодлера , песимістичні сторінки Біблії”.

Мотиви смутку й космічного болю, що на думку І.Франка підносять поезію П.Карманського від дрібниць буденщини до проблеми загальнолюдської духовності й етики , конфліктів між добром і злом , домінують у творах “молодомузівського” періоду. Пізніше, в роки першої світової війни, той високий пафос і тон поволі поступаються місцем сатиричним тонам, гротескним образам . Поет тяжко переживає трагедію рідного краю , коли тисячі січових стрільців гинули на подільських полях, а деякі з їхніх провідників спали “під віденськими перинами”.

Біль , драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій "Alfresco"(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходить у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.

Довгі роки перебування автора в Бразилії принесли низку майстерних пейзажних і ліричних поезій, на жаль , сьогодні майже невідомих нашому читачу , бо друкувались вони на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних...

На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбиток суспільна ситуація , яка мало сприяла виявленню таланту. Написав і Карманський немало декларативних віршів, та все ж не припиняв творити інтимну лірику і уклав книжку "Осінні зорі".

А ще — здійснив справжній подвиг, переклавши "Божествену комедію" Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Дві наступні-досі чекають видання...

Не вкладається в "молодомузівські" рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки. Один із основних мотивів лірики В.Пачовського — "розсипані перли" сліз ліричного героя від нерозділеного кохання , його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського, зокрема “Сон української ночі”, “Сонце руїни”, “Золоті Ворота”, в основі яких лежить ідея національного відродження .

Серед інших творів В.Пачовського назвемо історичну поему “Князь Лаборець”, засновану на легендах і щедро насичену фольклорною символікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.

Поезію Богдана Лепкого “молодомузівського” періоду пронизує туга осені, прощання.Вірш “Журавлі” наче концентрує в собі ці мотиви . В кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани , що покидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.

Найбільше споріднює Б. Лепкого з іншими представниками “Молодої музи” мотив природи — як того острівця , де людина може відпочити від життєвих турбот і клопотів.

Події І світової війни, у вирі яких опинився і сам письменник , внесли в його поезію нові мотиви. Якщо визначити найголовнішу зміну в поетичній творчості Б.Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у тому, що “я” поета, яке було в епіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись з колективним “я” народу.

У 20-30-ті роки письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише час від часу. Вірші цього періоду не додають нічого суттєво нового до сказаного раніше, лише інколи проблиснуть спалахи туги за молодістю, за коханням .

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й на творчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить себе персонажем тієї чи іншої п”єси або опери.

В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудований, він “зливається” з нею у момент духовного сум’яття чи піднесення.

Цей , здавалось б, камерний поет з великою силою показав трагедію людини , краю , народу в І світовій війні , його поезія збагатилася новими барвами і тонами , здобула ноти сильного громадянського звучання.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники “Молодої музи”. Оригінальну спадщину С.Твердохліба компенсують його переклади . Багато й талановито переклав він , зокрема польською мовою своїх колег “молодомузівців”, а також Миколу Філянського, Олександра Козловського, Олександра Олеся.. Його інтерпретація “Каменярів” спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, з польської на українську.

Якщо в С.Твердохліба над оригінальною творчістю домінує переклад, то О.Луцький — передусім