Будівництво храму продовжувалося 120 років. Його вирішили будувати недалеко від устя ріки Каністри. Ґрунт тут був болотистий. Думали, що саме таким шляхом вдасться послабити поштовхи землетрусів, що часто траплялися на узбережжі Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вуглем, що старанно утрамбовували.

По топкій землі було важко перевозити мармурові колони з каменоломень, що знаходилися в 12 кілометрах від храму. Колеса візків в’язли в болотистому ґрунті. Тоді Харсифрон запропонував дотепний засіб, яким древні вирівнювали ґрунт. У кінці колони забили залізні прути, зміцнивши їхнім оловом, і на ці осі по обидва боки колони насадили колеса такого розміру, що кам'яна колона висіла на залізних осях. Потім прикріпили довгі жердки, упрягли биків. Колона, перетворена у своєрідне колесо, покотилася по топкій дорозі.

При Харсіфроні була зведена будівля храму і встановлена колонада. Але до завершення будівництва було ще далеко. Будівництво продовжив син Харсіфрона архітектор Метаген. Йому вдалося закінчити верхню частину храму. З великими труднощами балки витягали канатами по похилій площині на висоту храму. Але отут починалося найскладніше. Потрібно було покласти архітрав на вершину колони так обережно, щоб не ушкодити її капітель. Як і у свій час, батько, Метаген дотепно розв'язав виниклу трудність. На вершину колони поклали мішки з піском, на них обережно опустили балки, під вагою яких пісок поступово висипався, і балка плавно лягала на місце. Втім, цей засіб був відомий ще староєгипетським будівельникам.

Метоген теж не встиг добудувати храм, і це випало на долю архітекторів Пеоніта і Деметрія. У 550 році до н.е., коли легка і витончена біломармурова будівля із чудовою оздобою відчинилася поглядам сучасників, вона викликала подив і замилування.

Святилище було величезне, довжиною 110 і шириною 55 метрів. Навколо нього йшли два ряди кам'яних колон висотою до 18 метрів. За свідченням Плінія Старшого, їх було 127. Двосхилий дах був зроблений не з черепиці, як у древніх храмах, а з мармурових плит.

Пройшло майже 200 років. У 356 році до нашої ери житель Ефеса Герострат, захоплений честолюбною ідеєю за будь-яку ціну увічнити своє ім'я, запалив святиню малоазіатських міст. Це відбулося в ніч народження Олександра Македонського. Історія не зберегла дат народження і смерті підпалювача і не повинна була зберегти навіть його імені. Але зрадити вічному забуттю його ім'я не вдалося: у четвертому сторіччі до н.е. про нього згадав старогрецький історик Феолен.

Храм сильно постраждав. Здобиччю вогню виявилися дерев'яні конструкції. Тріснули балки перекриттів і колони. Це була велика втрата. Жителі Ефеса не могли з ній примириться. На відновлення храму віддали свої заощадження і дорогоцінності. Їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. Сам Олександр Македонський запропонував оплатити всі минулі і майбутні витрати по реконструкції храму. Проте поставив умову, щоб у храмі з'явився напис, що віддає належне його заслугам. Єфесці умову не прийняли і тактовно відповіли богорівному полководцю, що “богу” не личить споруджувати храми іншим богам.

Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ, котрий вніс деякі зміни, підняв східчасту підставу, щоб храм піднімався над будівлями, що виросли навколо нього за останні сторіччя.

Зсередини храм був облицьований мармуровими плитами. У головному залі стояла статуя Артеміди висотою 15 метрів, покрита золотими прикрасами і дорогоцінностями. У художньому оформленні взяли участь видатні грецькі скульптори і живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізував знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на однієї з колон - інший знаменитий скульптор Скопас. Чутки про незрівнянну красоту, стрункість, грандіозність і багатство відновленого храму поширилися по всьому античному світі. І не дивно, що храм Артеміди в Ефесі став одним із чудес світу.

У 263 році храм Артеміди був розграбований готами. Довершили загибель храму болотистий ґрунт, що поступово поглинала величезну будівлю, і ріка Каістра, що наносами покрила залишки споруди. Коли археологи зацікавилися храмом Артеміди, на поверхні землі нічого не було видно. Десятиліття знадобилися археологам і архітекторам, щоб відтворити початковий образ одного з чудес світу.

СТАТУЯ ЗЕВСА В ОЛІМПІЇ

Древньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу, було релігійним центром, місцем культу верховного бога древніх греків Зевса і проведення, присвячених йому Олімпійських ігор, Це був найбільший художній центр Древньої Греції. Архітектурний ансамбль Олімпії в основному склався в VII - IV сторіччях до н.е. Тут були зведені чудові храми богів - великі і малі.

Там знаходилося й одне із семи чудес світу - величезна і прекрасна статуя владики Олімпу Зевса.

Як свідчать античні історики, в олімпійській долині мали майстерні багато видатних еллінських скульпторів - Мирон, Поліклет, Скопас, Пракситель. Статуя Зевса була зроблена геніальним древньогрецьким скульптором Фідієм. Корінний афінянин, Фідій народився, як вважають, біля 500 року до н.е. і помер біля 430 року. Він був найбільшим скульптором, архітектором, живописцем, мислителем. За свідченням древніх авторів, Фідій у своїх скульптурних образах зумів передати надлюдську велич. Таким надлюдським образом була, очевидно, його статуя Зевса, створена для храму в Олімпії. Статуя знаходилася в кінці величезного залу храму, довжина якого складала 64 метра, ширина - 28 метрів, а висота внутрішнього приміщення