Про високий рівень скульптури свідчать портретні ста-туї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзнача-ються точним відтворенням пропорцій натури і прекрас-ним моделюванням форм.

У цей час розвивається і дрібна пластика. Широкого розповсюдження набули статуетки селян, слуг, рабів. Ос-кільки ці твори зображали представників нижчих верств, скульптори мали право не додержуватись канону. Тому статуетки вражають своєю життєвістю, точним відтворен-ням занять давніх єгиптян. Значне місце в мистецтві Старо-давньому Єгипту посідають монументальний розпис і рельєф.

Єгипетські майстри стінопису користувалися барвника-ми мінерального походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону — з червоної вохри, зелену — з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.

Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначен-ня: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях Нілу, пра-цю ремісників.

Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).

Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопи-ли південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.

Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминаль-ний храм в Деїр-ель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначаль-ника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі по-передньої епохи. Цікавою особливістю будови є спряму-вання з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком од-нозначне — для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад...

Загалом мистецтво Середнього царства позначено праг-ненням наслідувати пам'ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається та-кож у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога.

Фіванські майстри створюють ряд прекрасних портретів, наприклад, Сенусерта III, Аменемхета III, де відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери.

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, віднос-но вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царсь-кому портреті.

Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу ува-гу знову починають приділяти будівництву царських гроб-ниць і храмів.

Однією з найбільш відомих храмових споруд був так зва-ний Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII ди-настії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особли-ву роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися го-ловами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмо-вому будівництві ворота оформляються двома пілонами.

Усі досягнення майстрів Середнього царства були ваго-мим внеском у загальноєгипетську культуру.

Внаслідок загарбницьких війн, які Єгипет у цей період успішно вів у Сирії та Нубії, розширилися його кордони і значно зміцнилася держава. Збагачується царська скарбни-ця, поповнюється численна армія рабів. У столиці — Фівах — знову широко розгортається будівництво палаців та храмів.

Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом зна-ходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра-женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на-стінним живописом, рельєфами.

Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.

Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок

Останні спалахи високої мистецької культури спостері-гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама-гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу-лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при-близно 670 р. до н. е).

Короткий розквіт єгипетської культури припадає на пе-ріод правління саїської династії (VII—VI ст. до н.е.). Ха-рактерним