Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких вина-ходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодруку-вання (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст). У галузі матема-тики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого сту-пеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астро-номії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сон-ця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостере-ження за плямами на Сонці та ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важли-вий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву тор-гівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шов-ковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування гол-ковколюванням, припеченням, масажем.

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам'ятками. Протягом двох тисяч років, почи-наючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь — Великий китайсь-кий мур (IV — III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захи-сту кордонів. У III—VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти—пагоди, печерні храми. Над-звичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирі-зняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960—1279).

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи ети-ко-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімей-них предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Підне-бесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших ста-родавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і нечуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфу-ціанства та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають калі-графія, поезія та особливо живопис — гохуа — розпис во-дяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI — VI ст. до н. е.).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К., 2001.

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

Культура українського народу. – К., 1994.

Крип’якевич І. Історія української культури. – К., 1999.

Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.

Маланюк С. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

Нарис української культури. – Хмельницький, 1992.

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1992.

Основи художньої культури. Ч.1.: Теорія і історія світової художньої культури. – Х., 1997.

Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1992.

Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993.

Українська культура: історія і сучасність. – Л., 1994.