Реферат

на тему:

“Генезис культури, специфіка культурних знань”

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима-ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин-ського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво-ренню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удос-коналення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива-тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо-му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско-налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на-буває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит-ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов-лення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив пи-тання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим-волічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення куль-тури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура".

Говорячи про походження, або іншими словами про генезис культури, варто сказати, що в суспільстві традиційно розрізняють два основні напрямки культу-ри — матеріальний і духовний, — відповідно до двох голов-них сфер людської діяльності — матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяль-ності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як ба-гатогранне і цілісне явище.

Специфіка культурних знань полягає, в першу чергу, в тому, що їх структура представляє собою цілий макросвіт. Культурні знання охоплюють освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі їх елемен-ти взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему та-кого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культурних знань відпові-дно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світо-ву і національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення гос-подарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокре-ма, виділяють національні культури — українську, російсь-ку, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши-ми народами. В результаті такого спілкування відбуваєть-ся взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні куль-тури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різно-манітнішими.

Знання світової культури — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути ре-гіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.

У відповідності з носіями виділяють також культуру со-ціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).

Упродовж розвитку людства виокремились певні куль-турні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: полі-тична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізич-на, моральна і т.д.

Культурні знання потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості і добра, фактором націо-нальної гідності, водночас втілюючи історичний досвід самого народу, його творчий потенціал, служить під-ґрунтям для духовного розвитку наступних поколінь. Про-грес суспільства поєднується і супроводжується також куль-турним прогресом.

Однією з найважливіших функцій культурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інфор-маційною. Культура виступає єдиним механізмом пе-редачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім куль-тури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв’язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними на-слідками.

Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприят-ливі умови для його пізнання і засвоєння.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знан-ня, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людь-ми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприк-лад, в Японії) демонструють величезний динамізм у бага-тьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші — не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "ви-находять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.

Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних