Разом з Абрамцевым часто справедливо називають інше цікаве вогнище російської культури того часу що знаходяться поблизу Смоленська село Талашкино і його околиці. Їм володіла меценат, художниця і колекціонер М.К.Тенишева. Серед працюючих там художників були Рерих і Малютін.

Інтерес талашкинских майстрів до відродження селянських ремесел, до відтворення творчої фантазії народу був набагато більш зосереджений на стильових задачах мистецтва й у цьому змісті був більш прагматичним. Про абрамцевском "стиль" як про самостійне явище російського мистецтва можна говорити лише умовно - він постійно розвивався, знаходив нові властивості і якості. Талашкинский "стиль", навпроти, виявляв собою відособлену і цілком стійку "національно-романтичну" різновид російського модерну.

Епоха модерну

Характеризуючи період, відзначений у мистецтві існуванням "нового стилю", теперішні дослідники називають його іноді "епохою біля 1900-го". Введення в науковий побут такого багатозначно історико-культурного поняття, як "епоха", саме по собі дуже красномовно. Воно констатує істотний факт: незважаючи на свою недовговічність (основна еволюція зайняла собою десять-п'ятнадцять років), модерн зумів не просто впровадитися в столичний і провінційний побут, але і додати йому особливе фарбування. Розраховані не на музейні зали, а на побутування в повсякденному житті, добутку модерну - від архітектурних споруджень так ювелірних виробів, афіш і вітальних листівок - активно вторгалися в навколишню людину середовище, не тільки відбиваючи складну духовну атмосферу часу, але і помітно впливаючи на неї. Яскравіше всього модерн втілився в добутках, що формують реальне середовище - в архітектурі, у декоративно-прикладному мистецтві. І орнамент тут виявився найбільш демонстративним і характерним утіленням нових тенденцій.

Орнамент модерну

Новизна модерну відразу ж виявилася безсумнівною. Він приніс не тільки свої улюблені мотиви, що цілком могли загубитися серед колишніх, але і небувалі ритми, особливу нервову рухливість, що турбує око і залучає увагу.

По глазурі фасадних облицювань потягнулися, огибаючи вікна, довгі стебла латать з важкими, не по силі звивистих стебел, великими квітками. У ґратах балконів і сход куте залізо вібрувало і струменіло, пружні хвилі пробігали по стрижнях, що як би позбавився ваги металу. Навіть плетіння вікон гілкувалися, заповнюючи площину візерунковим плетивом деревних стовбурів і гілок.

Живаючи, свавільна лінія панує в орнаменті модерну, одержуючи у своєму впертому бігу небачену волю. Так будуються і ґрати огорожі, і контур вітража з бліднокрашених матових стекол, і малюнок шпалери, і рамка книжкової обкладинки, усередині якої навіть шрифт одержує ті ж якості своєрідного візерунка - плинність ліній, що сплітаються, примхливі переломи і вигини, декоративну злитість рядка, ритмічної, як лінійний орнамент.

Утім, гнучкістю ліній не вичерпується арсенал виразних засобів цього орнаменту. Він знає і заповнення площин густими фактурними брижами прорізного листя каштана або дуба, і навіть твердої геометричної форми. Однак і в геометричні мотиви модерн уміє привнести властиві йому риси неспокійної напруги. Правильні окружності містяться одна в іншу ексцентрично, збиваючи звичну симетрію. Порушується регулярність у сітці трикутників або квадратів, вони начебто нерівномірно, ривками захоплюють поверхню.

При всьому різноманітті довільних орнаментальних форм модерн зберігає усюди ця своя основна стилістична якість: ритмічну експресію, напруженість, емоційну насиченість візерунка. Такий орнамент завжди схильний до експансії, він розтікається, опановуючи доступної йому поверхнею. На відміну від класичного він принципово антитектонічен, тобто не підкреслює структурність, не розділяє, а навпроти, зливає різнорідні частини предмета - стіна з його допомогою плавно перетікає в стелю, горловина і ніжка вази складають нероздільне ціле з її тулубом.

Подібним же чином "заповзає" зовні усередину декоративного панно, звичайно площинного в мистецтв модерну, шукає з живописом колірні і ритмічні зв'язки і навіть подібні мотиви в пейзажному тлі й у візерунку зображених одягів. Він руйнує границю між полем стіни і зображенням, поєднує, підкоряючи своєму ладові і ритмові живопис і архітектуру.

Орнамент модерну не задовольняється роллю декоративного заповнення пауз. У неспокійній настирливості його ритмів, у завзятості, з яким він нав'язує глядачеві свою зламану капризно-нервову збудженість, є претензія самому вести головну тему, бути прямим і повним вираженням мінливих на рубежі століть відчуття світу. Багатозначний, він сам переповнений символами - від проростающого з ґрунту до небес багатовітвистого Світового Древа до Вічної Жіночності, втілюваної в томних масках з текучими пасмами довгого розпущеного волосся.

При усій визначеності своїх художніх тенденцій мистецтво модерну зовсім не було монолітних, позбавлених внутрішніх протиріч. Пошуки йшли в багатьох напрямках, що має разючі розходження. Невтримний орнаменталізм сусідив з повним і принциповим відмовленням від орнаменту. Поруч з орнаментами, що втілювали духовну експресію часу в динаміку абстрактних ліній, з'являлися візерунки з натуралістично точно відтворених рослин, комах, тварин.

У Росії в столярній і керамічній майстернях великі художники вручну розписували посуд і меблі лубочними ликами Ярила - сонця, візерунковими хвостами казкових птахів Сирина й Алконоста. У килимових візерунках майолікових архітектурних панно пишні квіткові мотиви стародавньої парчі впліталися у свавільні-текучі ритми нового орнаменту.

Неоруський стиль

"Романтичне" напрямок, як його звичайно не зовсім точно називають, повніше за все виразив себе в архітектурі і декоративно-прикладній творчості й у меншій мері в живописі, скульптурі і графіку, мало свої досить близькі аналогії в інших національних художніх школах Європи, що звернули тоді увагу на старі, головним чином середньовічні художні традиції і спробувавши з їхньою допомогою знову знайти загальнозначущі естетичні цінності.

Майже із самого ж свого виникнення, приблизно із середини 1880-х