Оця лірично-драматична настроєність простежується і в таких літературно-есеїстичних працях Б. Лепкого, як: “Василь Стефаник”, “Маркіян Шашкевич”, у циклах “Іван Франко”, “Владислав Оркан”, успогадах, промовах “Прийди до нас!”, “Свято Котляревського у Львові”, “Коцюбинський у Кракові”, у трикнижжі нарисів-спогадів “Крегулець”, “До Зарванці”, “Бережани”.

Воєнні події 1917-1919 рр. Поглибили даржавотворчі задуми Б. Лепкого, і він вирішив написати щось більше в прозі з минулого української державності. Перед ним зринула постать Івана Мазепи. До того ж близьке приятелювання з істориком О. Барвінським, який у 1918 р. переклав на українську мову й опублікував “Історію України в життєписах визначних її діячів” Миколи Костомарова, де був зображений історичний портрет Івана Мазепи, підштовхнуло Б.Лепкого до задуму відтворити широкомасштабне прозаїчне полотно про діла славного гетьмана України.

І ось з’являється тетралогія Б Лепкого “Мазепа”,написана в 1926-1929 роках.Вивчивши всю історичну літературу та першоджерела про драматичну епоху гетьманювання Мазепи, письменник відтворив літопис тогочасної багатостраждальної гетьманської України,опублікувавши досить швидко в окремих томах високохудожні прозові твори: “Мазепа”, “Не вбивай”, “Мотря”, “Батурин”, “Полтава”.

Перечитуючи той чи інший том тетралогії Лепкого, відчуваєш дух епохи, пульс козацько-гетьманського життя, протиборство двох угруповань – козацтва і січовиків, частина яких пішла за облудними обіцянками царя, а друга – у вузькому колі гетьманської старшини – орієнтувалась ( і це було фатальною помилкою) на власну демократичність і власні збройні сили.

Б.Лепкий вкладає в постать гетьмана не лише свою відданість ідеї незалежності України, але й непоборне прагнення українських громадських кіл 20-30 років до боротьби за волю України.

З часу життя і діяльності гетьмана минуло біля 200 років. Його постать по-різному трактувалася. Починаючи з польського мемуариста 18 ст. Яна Хризостома Пасєки і продовжуючи пізнішими творами Вольтера, Байрона, Пушкіна, Словацького, ця історична постать огорталася фантастичними любовними пригодами, а в радянській історіографії та літературознавстві розглядалася виключно як символ зради українського народу.

То ж велика заслуга Б. Лепкого в тому, що він зумів майстерно і переконливо показати гетьмана палким поборником відновлення української державності, -- не його вина, що не зміг він її досягти, надто несприятливі були тодішні часи.

Висновок:

Свобода людини, визвольно-національна ідея, високий пієтизм, непідробна народність, що проявилася в органіці змістово-формотворчих структур, -- оце і є те визначальне, яке дає нам підставу говорити про творчу індивідуальність, про стилістику письма Б. Лепкого як новатора , модерніста, що постійно утверджував у ненастанному пошуку мотивт правди, внутрішньої краси в людині, а не зовнішні срібнозолотаві орнаментаціі та атребути можновладців. Б.Лепкий особливо ж сьогодні вприскує у наші жили віру, заряджає нас непропащою енергією духу – тим історичним магнетизмом, що у продовж віків електризував найсвідоміших провідників нації на безкомпромісну боротьбу з відкритим або ж прихованим ворогом. Тим то і є Б.Лепкий нашим сучасником, сподвижником тих, хто готовий і далі боротися за долю нації, за соборну Україну.

Список використаної літератури:

Ульяна Скальська “Повертаються з чужини журавлі” газета “Галичина” 1991р.

Іван Скрипник “Національний прапор українства” газета “Тижневик Галичини” 1991р.

Володимер Грабовецький “Історична тетралогія Богдана Лепкого” газета “Тижневик Галичини” 1992 р.

Володимер Качкан “Сумна поезія осені (Черченськими слідами братів Лепких)” газета “Тижневик Галичини” 1992 р.

Михайло Рудковський “Стежками Богдана Лепкого” газета “Галичина” 1992 р.

Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х томах. Т.1.-К.: Глобус, 1991р. – 238с.

Качкан В.А. Хай святиться ім’я твоє. Історія української літератури і кільтури в персоналіях(19 – перша половина 20ст.).Книга 4-а. – Івано-Франківськ: Сіверсія, 2000. – 368с.