У «Скарзі Миру» (1517 р.) Еразм нещадно таврує служителів церкви, які водночас проповідують любов до ближнього і бла-гословляють насильство та розбій! «Як можна поєднувати шолом і митру? Що спільного в єпископського або пастирського посоха з мечем? Як можна вітати людей з миром і водночас кидати їх у найжорстокіші битви, вихваляти мир на словах, а насправді закликати до війни? Як можна, щоб ті самі вуста голосно славили миролюбного Христа і вихваляли війну?»

Сатира Еразма «Похвала глупоті» (1509), найвідоміша з його доробку, написана у формі пародійного панегірика й викриває вади феодального суспільного ладу. Тавруючи об-лудну побожність, що виявляється в надмірному культі ікон і читанні молитов, зловживання у відпущенні гріхів, гуманіст протиставляє їй «істинне християнське благочестя», яке вба-чає справжній сенс християнства у дотриманні законів любові та милосердя, а не в сліпому й формальному виконанні зовнішніх обрядів.

Еразм Роттердамський розгля-дає християнство як завершення найкращих досягнень людсь-кої (і «язичницької») культури, як продовжувача античної духов-ної традиції] «Все, що язичники мужньо зробили, мудро сказали, талановито вигадали, винахідливо передали — все це приготував Христос для майбутньої своєї Республіки». Отже, «філософія Христа», тобто трансформована у відповідності з принципами ренесансного гуманізму християнська етика у Еразма Роттердам-ського переростає межі офіційного потрактування християнського віровчення. Він вибудовує систему моралі, що спирається на досягнення класичної давнини й — що особливо підкреслює гуманіст — функціонує у відповідності з природою. «Адже чим іншим є філософія Христа, яку він сам називає Відродженням, як не відновленням природи, одвічно створеною благою?» Бути філософом і бути християнином, сповідувати християнство і про-повідувати «філософію Христа» означає одне й те ж: суворо дотримуватися природних правил моралі.

Гуманізм як ідеологія Відродження сформу-вав нове ставлення до людської особистості, визнав індивіду-альність однією з найцінніших людських якостей. «Реабілітація» природи означала підхід до неї як до об'єкту наукового дослідження й початок розвитку нового природознав-ства на основі нової методології. Гуманістична педагогіка сприяла формуванню нового типу людської особистості — багатобічної, вільної, незалежної від догм і традицій, із розвинутим почуттям власної гідності у стосунках із сучасниками й попередниками в історії. Чималою мірою вплинув християнський гуманізм, особливо Еразма Рот-тердамського, на європейську культуру XVI ст.

Висновок

Відродження: суть та вплив на розвиток політичної думки. В XIV-XVI ст. починаються соціально-економічні процеси, які в підсумку приводять до формування в Європі індустріального суспільства. Незадоволення католицькою церквою переросло в справжнє масове явище, яке називається Реформацією. її діячі в різних країнах (М. Лютер, Т. Мюнцер, Ж. Кальвін) сприяли зміцненню світського розуміння держави, головними цінностями якого були б свобода совісті, особи, думки та ін. Виникають ідеї рівності всіх людей перед законом. Світогляду церкви окремі мислителі цього періоду протиставляють віру в людину-творця. В політичних доктринах яскраво проявляється гуманізм. Центральною проблемою стає проблема співвідношення держави і особи. Так виникає ідеологія Відродження.

Епоха Відродження - період у культурному та ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії ХIV-ХVI ст. в інших країнах - кінець ХV-ХVІ ст.). Це період переходу від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітні риси світогляду епохи Відродження: антифеодальний в своїй основі, світський, антиклерикальний характер, звернення до культурної спадщини античності, ніби "відродження" його (звідси і назва епохи). Ідеї Відродження сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і багато в чому об'єктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося.

Список літератури.