РЕФЕРАТ

на тему:

„Культорологічне поле Івана Крип’якевича”

План

1. Біографія Івана Крип’якевича

2.Творчий шлях Івана Крип’якевича

3. Основні проблеми в працях Івана Крип’якевича

Література

1. Біографія Івана Крип’якевича

Народився у у сім'ї священика. В 1904—1909 роках навчався на філософському факультеті . В студенські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. 1908 року організував , тісно співпрацював з . Наукову діяльність розпочав під керівництвом , став одним з найвидатніших його учнів.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т.Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор). 1911 року захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911—1914) та «Ілюстрована Україна» (1913—1914).

У 1918—1919 роках — . В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921—1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 був секретарем історичної секції, 1924 редагував , з 1934 — голова історичної секції).

В 1920—1930-х роках Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923—1925 брав участь у роботі , співпрацював з журналом «Політика» (1925—1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, (з 1941 року) .

У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань . У повоєнний час був звинувачений в і зазнав переслідувань. 1946 року Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 року Крип'якевич дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953—1962 pоках — директор цього інституту.

Помер і похований у Львові.

2.Творчий шлях Івана Крип’якевича

Іван Крип’якевич (1886 – 1967) – один з видатних українських істориків ХХ ст., педагог, учений-дослідник широкого діапазону проблем історії України. Школу свого становлення, як педагог і науковець, він проходив у М.Грушевського, був тісно пов’язаний із світом науки, передових ідей, представниками яких на той час стали:  І.Франко, Б.Бочинський, В.Гнатюк, О.Назарук, В.Шухевич та інші громадські діячі, науковці. Він брав активну участь у роботі „Просвіти”, НТШ, ним написані численні книги і статті, видрукувані матеріали досліджень у львівських журналах: „Життя і знання”, „Назустріч”, „Рідна мова”, „Неділя”, „Українська книга”, „Наша Батьківщина”, займався також і редакторською роботою

Зацікавившись історією ще в шкільні роки, Іван 1904 року вступив на філософський факультет Львівського університету. Здібності юнака професор М. Грушевський, який тоді викладав у Львові, виявив одразу, і того ж 1904-го “Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка” опублікували його розвідку “Матеріали до історії торгівлі Львова”. Наступного року з друку вийшли другий і третій томи “Історії України-Руси” М. Грушевського, де І. Крип’якевич уклав довідковий апарат і був коректором тексту. Впродовж 1906 р. він опублікував у “Записках НТШ” чотири статті, а 1907-го студент четвертого курсу видав свою першу монографію “Львівська Русь в першій половині XVI віку”. Відтак не лише М. Грушевський, а й, мабуть, стіни Львівського університету ніколи більше не бачили такого продуктивного студента.

Іван Крип’якевич (1886 – 1967) – один з видатних українських істориків ХХ ст., педагог, учений-дослідник широкого діапазону проблем історії України. Школу свого становлення, як педагог і науковець, він проходив у М.Грушевського, був тісно пов’язаний із світом науки, передових ідей, представниками яких на той час стали: І.Франко, Б.Бочинський, В.Гнатюк, О.Назарук, В.Шухевич та інші громадські діячі, науковці. Він брав активну участь у роботі „Просвіти”, НТШ, ним написані численні книги і статті, видрукувані матеріали досліджень у львівських журналах: „Життя і знання”, „Назустріч”, „Рідна мова”, „Неділя”, „Українська книга”, „Наша Батьківщина”, займався також і редакторською роботою.

Шлях науково-педагогічної діяльності І.Крип’якевича, починаючи з студентських років і до кінця його життя, проходив у період колоніальних режимів і двох світових війн. Для нього, як і для всієї інтелігенції культурно-наукових сфер Галичини і загалом України, воєнні, міжвоєнні і післявоєнні роки були неймовірно важкими. У воєнні часи вчений, по суті, був відірваний від наукової роботи, а потім зазнавав утисків, принижень, звинувачень „у буржуазному націоналізмі”, понижень у посаді, переведень, звільнень тощо.

Незважаючи на це, І. Крип’якевичу, на щастя, вдалось уникнути радянських концтаборів, зробити чималий внесок в історичну науку України.

Бібліографія І. Крип’якевича налічує монографічні праці з різних періодів політичної історії України, публікації збірок архівних документів, фундаментальні “Всесвітню історію”, “Історію української культури” й “Історію українського війська” (вони виходили журнальними зшитками у видавництві І. Тиктора, а потім їх можна було оправити в опасисті томи), праці в галузі картографії, мистецтвознавства, історії друкарства, рецензії тощо, всього 906 найменувань. Тож як один із найпродуктивніших учнів М. Грушевського Іван Крип’якевич поряд із Мироном Кордубою та Степаном Томашівським очолює список 18 представників його львівської школи.

І. Крип’якевич водночас є найбільше пропагованим учнем М. Грушевського. Цьому посприяв його син Роман – також історик – та Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові. Впродовж 1990-х видавництво