3. Основні проблеми в працях Івана Крип’якевича

Основними проблемами досліджень І. Крип’якевича були: держава Богдана Хмельницького, організація її керівного апарату, війська, дипломатії, джерела з історії Галичини в період феодалізму, історія міста Львова та ін.

У своїй науково-дослідницькій роботі І.Крип’якевич важливе місце відводив також дослідженням Гуцульщини, зокрема, проблемам етнічного, національно-культурного, господарського та інших напрямів її розвитку.

Навіть із позицій сьогодення значення його наукової роботи важко переоцінити, особливо, коли розглядати період ХІV-ХVІІІ ст., який характеризується складністю етнічних, національно-культурних, політичних та інших процесів, зумовлених колоніальними завоюваннями українських земель іноземними державами та постійною боротьбою українського народу за їх визволення.

Важливою для сучасної науки є історична спадщина періоду середньовіччя і початку нового часу Гуцульщини, адже ця частина української землі на той час залишалася відірваною від України. Після занепаду Галицької держави 1340 р. Гуцульщина і Прикарпаття відійшли до складу Молдовського воєводства, а в 1395 р. – до Польщі. Закарпатською Гуцульщиною відали угорські колонізатори, а Буковинська Гуцульщина до кінця ХV ст. являла собою нерозривну цілісність із Галицькою як підмандатна територія Польського королівства. У 1499 р. надчеремошські села були подаровані польським королем логафету Молдови Теуру і стали частиною Молдовського князівства. У 70-і роки ХVІІІ ст. Гуцульщина опинилась у складі Австро-Угорської імперії, а згодом – під польським, більшовицько-радянським режимами.

Скільки горя, страждань, національних, соціальних, політичних обмежень і принижень протягом цих шести з половиною сторіч зазнали Гуцульський край і його жителі-гуцули від іноземних поневолювачів та місцевих яничарів-кровопивців!

Головна суть політики колонізаторів зводилась до шматування цієї частини української землі, гноблення його жителів. З однаковою жорстокістю знущалися над гуцулами польські магнати, румунські бояри, угорські барони. Колонізатори фальсифікували історію походження і розвитку гуцулів. Одні намагались їх ополячити, другі – орумунити, треті – омадярити, четверті – онімечити і т.д. Для цього їхніми „науковцями” створювалися різні антинаукові теорії, зокрема про так звану волохську колонізацію Українських Карпат, про готське походження гуцулів та ін. Мета була одна: відірвати крону дерева нації від її історичних коренів та насадити її на інородне дерево іншої нації.

І.Крип’якевич був солідарним з іншими українськими вченими, дослідниками етнонаціональних проблем гуцулів. На противагу фальсифікаторам з колоніальних держав, він відстоював наукові позиції щодо етнонаціонального походження і приналежності гуцулів. „Расово Гуцули, як виказали поміри покійного професора Вавка, – стверджував І. Крип’якевич, – се чистий етнічний тип – чужі домішки дуже невеликі. Гуцули, – продовжує вчений, – рішуче належать до українського племені” [2, 1]. Це науково-теоретичне положення І. Крип’якевича про гуцулів як українців – наукова основа, ключ до висвітлення ним історії соціального, етнонаціонального і духовного розвитку цієї етнографічної групи українців взагалі і періоду ХІV-ХVІІІ ст. Лише така позиція дала можливість ученому піднятись на відповідну наукову висоту та з її позицій всебічно розкрити складні й часто суперечливі процеси і тенденції у розвитку Гуцульського краю, дати їм наукову оцінку.

Розв’язання цих наукових проблем було для ученого одним із найскладніших. По-перше, як підкреслює сам учений, з княжих часів і в наступний період про Карпати та Гуцульщину майже немає ніяких згадок. Так само немає докладних відомостей про ці краї і за період ХІV – 1-ї половини ХV ст. По-друге, весь час розвитку Гуцульщини, який розглядається у рамках цієї теми, проходив у колоніальних умовах, і тому наявні джерела про нього не завжди об’єктивно відображають історичну дійсність. Однак наукова позиція І. Крип’якевича дозволила успішно подолати ці перепони й розкрити правдиву історію соціального, етнонаціонального та духовного життя Гуцульщини. Вчений довів, що близько середини ХV ст. на Гуцульщині більш помітно відбуваються соціально-економічні, політичні та національно-культурні процеси, оскільки в цей час з’являються письмові джерела, що це засвідчують. У них є згадки про ряд населених пунктів на Гуцульщині та прилеглих до неї територіях, зокрема про Печеніжин і Ключів, згодом – Дебеславці, Рознів, Рудники, Рибно, Кути, Косів, Пістинь, Поляну Жаб’є (нині Верховина). Всі вони знаходяться по правій стороні від Прута до Карпат та лівій стороні від Черемоша, який нижче м. Снятина впадає у Прут. На протилежній, правій стороні Черемоша, Буковинській, згадуються села: Банилів, Замостя, Міліїв та ін.

"Протягом ХVІ ст., – підкреслює І. Крип’якевич, – на Галицькій, Буковинській і Закарпатській Гуцульщині виникла суцільна система осель". У 1500 р. згадується Довгополе, Ростоки і Вижниця; у 1515 р. – Стопчатів, Уторопи, Микуличин; у 1555 р. – Тюдево і Косів (вже як місто); у 1579 р. – Ослави Білі й Малі, Космач. На карті французького інженера Боплана, укладеній ним у середині ХVІІст., нанесено села: Зелена, Микуличин, Березів, Космач, Тюдів, Ростоки, Устеріки, Довгополе, далі – Чорні гори, Ясенів Угорський (сучасне смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області).

У працях І. Крип’якевича з історії Гуцульщини достатньо виразно прослідковується неспроможність „наукових” потуг польських і радянських істориків. З вищенаведених фактів достатньо чітко видно, що рухи на Гуцульщині та участь гуцулів у повстаннях весь